Читати книгу - "Лисичка, Тіна Вітовт"

Доки я сиділа збита з пантелику подіями цього ранку, чи вже дня, і намагалася зібрати себе до купи, Дан просто вилетів з кімнати. Клас. А це взагалі нормально так себе поводити?

А що я взагалі хотіла? Довів до відома що я його офіційна наречена? Довів, та ще як... Думала він мене придушить, за все що я налепетала, як з гарячки, ні щоб притримати язик за зубами, де там... а поговорити?... Погарчав, як бонус до всього, щоб мені мало не показалося? Погарчав...

І чому він бісяться, ревнує чи що? З чого б це часом? Сам казав, що почуттів немає ніяких, а тут на тобі Оттело з себе корчить... Ну сказала, не подумавши, в голос, так це все через нерви. А як я мала себе почувати? Неочікувано виявивши у своєму ліжку привабливого, майже оголеного хлопця. Вибачай красунчику, не кожен день такий стрес у мене. Та й взагалі зі мною таке вперше, саме з себе досі в шоці. Як я так влипнути змогла? Завжди була обережна, нікого надто близько не підпускала, старалася спочатку придивитися до людини... а тут на тобі, щастя привалило, їжте не подавіться.

Потрібно буде спитати коли він браслети то побачив, самій цікаво, що ж стало рушійною силою розвитку подій. От же недотепа, потрібно було відразу з цього починати, нерви ціліші були б.

З такими думками підійшла до вікна і завлерла на місці... У дворі стояв великий лис і дивився на мене.

Хотіла побачити перевертня у звіриній іпостасі, будь ласка, милуйся. А подивитися було на що. Розміром він був більше як поні чи теля, такий собі лис переросток. Шерсть блистіла та переливалася на сонці рудуватим відблиском, хоча він не рудий так як у природі лиси, а хвостик який пухнастий...

В мене з'явилося бажання вийти до нього і погладити його, провести пальцями по блискучій шерсті, впевнена вона м'яка і шовковиста, та послухати за вушком. Красень...

Звичайно я здогадалася що це Дан, сама ж його довела до кондиції, і не витримав хлопець тяжкої долі, втік на двір робити оберт, щоб мене не лякати, я ще цього процесу не бачила, хтозна як відреагувала б, може ще з переляку свідомість втратила, відкачуй потім... Ще якийсь час ми дивимося один на одного, а потім лис відвертається і зривається на шалений біг у напрямку пляжу.

Постоявши ще деякий час біля вікна вирішую також прогулятися. Обираю білий топ, джогери та худі бузкового кольору, на ноги кросівки кольору пудри, така собі ніжна квіточка. Волосся зібрала у високий хвіст, щоб не заважало і вперед.

Подорозі перетнулися з Алексом, він глянув на мене ображено та з докором, наче я здійснила всесвітню зраду. Ще один, а тебе вже яка муха вкусила?

- Привіт.

- Ну, привіт... Не думав що так все вийде... - і це все у такій задумі, наче теорему Піфагора доводить вченій колегії, чи ще краще, задачу з вищої математики надскладну розв'язує з похідними та поверхневими інтегралами.

- Незрозуміла??? - та за ним вже і слід постиг. Взяв і пішов нічого не пояснивши. У них що сьогодні приз розігрується за категорією хто швидше втече від Мілани?

Чудово. Приїхали. І як дозволите все це розуміти? Це ще що за номер з вивертом? А він вже чого так зі мною себе веде? Чи я себе даремно накручую?

Вчора я щось не помітила його протесту проти нас з Даном разом, а навіть навпаки він мене просто не помічав, та дивився тільки на Ліку. Поясніть будьте ласкаві, що змінилося сьогодні?

Я благородно зійшла з дороги, щоб не заважати чужому щастю розквітати, а тут на тобі... Що я такого могла поганого зробити? Все згадала про вчорашній день, притерзій до мене у нього не повинно бути.

І чому я відразу шукаю причину у собі? Хіба не могло щось статися до чого я не маю відношення? Могло. Та скільки завгодно може бути причин його невдоволення.

Так може вони посварилися з Лікою? Якщо так, то хай самі і розбираються, давно не маленькі, а мені он своїх проблем вистачає, вагон та маленький возик в придачу.

Ще порозумітися з нареченим, тепер уже офіційним, хай його качка копне, нервовим таким. Головне нічого ж не зробила, а вже на мене надувся і дременув куди очі дивляться. Це скільки ж мені потрібно буде терпіння...

Стоп! А тепер я на нього ображуся! Я також дівчина з гонором, не на смітнику себе знайшла, щоб перед всіма підряд кланятися, та виправдовуватися за те чого не робила... Вирішено, ображуся, а причину потім придумаю, головне обличчя тримати. Він такого точно не очікує, тепер хай він подумає... 

Ось іду собі по пляжу, нікого не чіпаю, обдумую підступний план помсти... Так ми такі дівчата, деколи злі, хоча ми білі та пухнасті, просто так нікочого не робимо, тільки у виховних цілях, і пам'ять у нас виявляється он яка хороша... Відомщу і... Ні не забуду, потім ще раз нагадаю... А що, я дівчина, можу собі дозволити і побешкетувати... Нема чого буками бути. Подумаєш розгубилася і думки вголос сказала...