Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Франческа. Володарка офіцерського жетона 📚 - Українською

Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

460
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Франческа. Володарка офіцерського жетона" автора Дорж Бату. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 114
Перейти на сторінку:
ніхто більше не сміявся.

— Ні. Будь ласка, не треба більше таких пригод! — твердо сказав я. — Nope!

Нарешті гості розійшлися, пообіцявши на перерві принести торт. Нам потрібно було починати зміну. Поки я встановлював зв’язок і ознайомлювався з кейсами, Франческа пішла на кухню приготувати нам термоядерної кави з пекельної італійської машинки під назвою «moka».

— Добре, що вона повернулася, — сказала Сара МакКарті. — Без неї тут було якось невесело…

— Професор Рассел дуже приємна людина, але має звичку бурчати собі під носа, наче старий бурундук! — пожалілася операторка зв’язку Трейсі.

І це була свята правда. Я майже два тижні працював напарником професора. І мушу зізнатися, що це були не найлегші два тижні. Доктор Рассел чудовий спеціаліст, один із найкращих. Він блискучий лектор і відмінний педагог. Видатний фізик і приємна людина. Але як напарник він — кара божа. Постійне незадоволене бурчання, нерозбірливі коментарі собі під ніс, нескінченна критика всіх навколо, починаючи від виробників і закінчуючи ні в чому не винним земним тяжінням, перетворювали кожну зміну на кошмар. Навіть терплячий офіцер Баррел якось був не витримав, підійшов до професора й запропонував йому або піти випити чогось міцного, або піти покурити чогось веселого, бо «неможливо, щоб людина з самого ранку була бридка, як хвіст опосума». Він так і сказав «хвіст опосума». Ви коли-небудь бачили опосума? Ні? Знайдіть картинку — викапаний професор на зміні!

— Справді, це добре, що вона верну… — мене перебив сильний хлопок. Світло в командному центрі погасло, й одразу ж увімкнулось аварійне. Монітори тільки злегка блимнули. Запищав блок, що відповідає за телеметрію. Я кинувся на кухню, але у напівтемряві перечепився через стілець і розстелився прямо на порозі. Не забився, але встати не міг. Мене душив сміх.

— Я не винувата! — пискнула з кухні напарниця. — Я тільки ввімкнула плитку, і…

— Господи… — прошепотіла Сара й закотила очі. — Господи, Франческо! Як добре, що ти повернулася!

* * *

Кажуть, що національний фольклор визначає характер. Монголи, наприклад, оспівують безкрайній степ, красу дівчат і ніжність матері. Сицилійський фольклор, запевняє Франческа, повний драматизму і пристрасті. Український фольклор ми теж якось зачіпали, і, судячи з усього, українці — великі оптимісти з чудовим чуттям гумору.

— Сьогодні я вам розповім про одну українську пісню… — урочисто повідомив я у мікрофон.

Ми всі сиділи за своїми робочими місцями в командному центрі й займались обрахунками. Я свою частину закінчив і чекав, поки Франческа звірить дані. На нас були спецгарнітури, об’єднані в єдиний ефір.

— …І ця пісня про кохання!

— О, про кохання — це цікаво! — пожвавилися дівчата.

— «Ти казала, в понеділок підем разом по барвінок», — почав я. — До речі, це була пісня, в котрій я вперше почув українську мову. Було мені тоді років чотирнадцять…

— Самий вік! — озвалася Трейсі. — Чотирнадцять років, кров кипить, ех!.. — дівчина згадала свою гарячу ямайську юність.

— Дурнуватий, але хвилюючий, — занудно прогундосила Франческа.

— Чому це дурнуватий?

— Трейсі, згадай моїх співвітчизників — Ромео і Джульєтту, — пробурчала сицилійка. — Кохатися в них розуму вистачило, а скласти план втечі — ні. Я вже не кажу про дипломатичний шлях подолання проблеми ворогуючих кланів…

— Франческо, це ж діти! А дипломатичний шлях і деяким дорослим не дається…

— Трейсі, ну які діти? Джульєтті було тринадцять — у XIV–XV століттях це вже цілком дорослий вік. Мій батько в чотирнадцять уже керував майстернею, а у вісімнадцять прийшов до батька моєї матері і заявив, що одружиться з нею і сам біс йому не завадить! Під «бісом» він мав на увазі, звісно, мого діда!

— Франческо, чотирнадцять — це час кохання, а не складних життєвих проблем! Ось у нас, на Ямайці…

— «Я прийшов — тебе нема, підманула, підвела!» — несподівано вставив я, розуміючи, що як Трейсі почне про ямайське кохання, то про українську пісню ніхто й не згадає.

— Тобто? — не зрозуміла Франческа.

— Дівчина обіцяла піти в понеділок по квіти, чувак прийшов, а її немає! Чувак у розпачі.

— Подумаєш, може плани змінилися. Теж мені, big deal. Понеділок же! Чого одразу дівчину звинувачувати в брехні?!

Трейсі ображено мовчала.

— «Ти казала, у вівторок поцілуєш разів сорок!» — Франческа загиготіла.

— «Я прийшов — тебе нема!»

— Словом, теж плани змінилися, — закінчила за мене напарниця.

— І що тут смішного? — металевим голосом промовила Трейсі. — Такий кайф зірвався.

— Чекайте, ви ще не знаєте, що було в середу!

— І що?

— «Ти казала, у середу підем разом по череду», — в перекладі англійською це звучало: «підемо на ферму». Біс його знає, чи йдеться про рослину, чи про череду корів?

— «Я прийшов, тебе нема, підманула, підвела!» — і тут я згадав приспів: — «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела, ти ж мене, молодого…», — ну, ви зрозуміли.

— Гм… — гмикнула Франческа. — Здається, дівчина перегнула палицю.

— Здається, вона просто знущається з хлопця, — пробурчала Трейсі.

Її тон мене насторожив.

— Трейсі, вибач, ти образилася? — здогадався я.

— Ну що ти, Джорджіо, анітрохи! — відповіла Трейсі, особливо натиснувши на «анітрохи». І я зрозумів — образилася.

— Пробач, я тебе перебив… Я думав, що за розмовами про кохання ви й не згадаєте про пісню!

— Коли дівчина говорить про кохання — ніколи (!) не можна її перебивати!

— Вибач, винний! Більше не буду!

— Пізно вже!

— Не пізно, якщо я попрошу тебе розповісти те, що ти збиралася нам розповісти.

— Ну добре, — змилостивилася Трейсі. — Я тільки хотіла сказати, що на Ямайці, наприклад, батьки дозволяють дітям пізнати радощі кохання. Бо коли ж, як не в чотирнадцять?!

— Може, й так, — сказала Франческа. — Ямайці — діти природи. А на католицькій Сицилії це була б суцільна «Ромео і Джульєтта». Too much drama! [15]

— То що там у четвер? — уже набагато м’якшим тоном спитала Трейсі.

— Словом, така сама ситуація, як і в попередні дні.

— Словом, вона його намахала, — в тон мені підвела підсумок Франческа. — Чекай, а може, там щось у п’ятницю йому обломиться? Ну, знаєш, динамила вона його, динамила цілий тиждень, а потім — бац! — і ванна зі свічками!

— Ага, хрін там. «Ти казала, у суботу підем разом на роботу…»

— У суботу?! — одночасно вигукнули дівчата.

— Я би точно в суботу на роботу не пішла, вибачайте! — категорично відмовила Трейсі. — У суботу! На роботу! Дзуськи!

— Що казати — сумна пісня, — зробила остаточне резюме Франческа. — Дівчина — безсоромна брехуха, а хлопець абсолютно не відчуває зв’язку між причиною і наслідком. Вони одне одного варті!

— Повітряна тривога! — ми вже всі змирилися із полковницьким чуттям гумору, і його солдатські жарти навіть деколи викликають усмішку.

Вескотт зайшов якраз тоді, коли ми закінчили обговорювати пісню. Довелося повторити.

— Схоже на діалог Трампа з українським президентом![16] — підсумував командир.

* * *

— Доброго ранку! Мене звати Майя, і я — психолог!

Ми сиділи колом посередині командного центру. Франческа чистила апельсин, і я вже чекав, коли в мене полетить шкурка. Польоти апельсинових шкурок, гумок і олівців стали для мене такою самою буденністю, як, скажімо, комарі літніми вечорами на терасі.

— Я штатний психолог Центру Кеннеді і працюю із групами в центрах керування польотами, а також з астронавтами і, зокрема, з екіпажами, які мають тривалий час провести разом на орбіті в замкнутому просторі.

Я оглянув наш командний центр. Так і є: вікна в нас відсутні, плюс броньовані двері — чим не космічний корабель?

— Я тут для того, щоб допомогти вам бути ближчими одне до одного, вміти реагувати на чужий настрій і розумітися з півслова.

— А що, у нас

1 ... 19 20 21 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Франческа. Володарка офіцерського жетона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Франческа. Володарка офіцерського жетона"