Читати книгу - "За сестрою, Андрій Якович Чайковський"

Коли Павлусевi сказали, вiн нi трохи не злякався. Вiн був певний, що свята Покрова й тут його заступить.

Якби й нiчого не сталося, Павлусь заснув мiцним сном…

На другий день рано його привели до оселi. Тут на майдан позганяли всiх невiльникiв. Павлусь поглянув на них i помiтив Остапа Швидкого, що стояв у гуртi i втирав сльози. Йому жаль було малого земляка. Кару мав виконати потурнак Iбрагiм; а в нього була тверда рука.

Вiн вийшов на середину i став невiльникам пояснювати, за що Павлусь буде покараний, що Мустафа-ефендi засудив його зразу на сто дротянок, та вiдтак у превеликiй своїй ласкавостi зменшив йому на двадцять.

Мустафа-ефендi вiдчинив вiкно i придивлявся, чи його засуд буде виконаний та яке зробить враження на невiльникiв.

В тiй хвилинi в'їхав у ворота якийсь мулла, а за ним кiлька багато вдягнених слуг. Усi розступились. Вiн заїхав усередину й проголосив спiвучим, трохи гугнавим, голосом:

– Слухайте, невiрнi джаври! Мiй пан, ханський Девлет-гiрей Iбрагiм i улюбленець – нехай йому Аллах дасть довгий вiк, – звелiв у своїй ласкавостi запитати вас, невiрних українських бранцiв, чи не знає хто, де перебуває син його милости Девлет-гiрея, славний лицар Мустафа-ага, що того лiта ходив з загоном воювати невiрних на Україну для слави Аллаха i його пророка Магомеда. Хто виявить його мiсце, стане достойний його ласки й нагороди його милости. Хто ж би це затаїв, може готуватися вже тепер на смерть, бо його повiсять.

Один татарин взявся ознайомити те саме по-українськи. Тодi Павлусь виступив перед муллу i сказав по-татарски:

– Я знаю, де перебуває твiй пан.

Мулла подивився згiрдливо на Павлуся.

– Ти не можеш цього знати, бо ти вже тут довше, а це сталося цього лiта.

Iбрагiм потурнак, зiгнувшись у три погибелi перед муллою, потвердив, що Павлуся привезли цього лiта.

– Так? Ну, говори! А як збрешеш одне слово, то врiжу тобi язика.

– Не тобi скажу, а твому пановi.

Мулла закусив губи.

– Цього невiльника забираю зараз до його милости Девлет-гiрея Iбрагiма. Вiд тепер вiн пiд моєю рукою.

Усi невiльники ахнули. Вони радiли, що Павлуся минула кара.

– Сiдай на коня i їдь зо мною.

Тодi Павлусь пiдступив пiд дворище i спитав Мустафу:

– Чи тепер велиш бити, чи аж вернуся вiд його милости?

Мустафа стягнув брови з досади.

Павлусь засмiявся йому в вiчi. Вiн знав, що тепер над ним могуча рука Девлет-гiрея i його тепер нiхто не смiє торкнути.

VIII

Девлет-гiрей Iбрагiм мешкав у столицi кримського хана в Бахчiсараї. З Коджамбаку треба було їхати туди яких три днi. За час тої дороги обдумав собi Павлусь, що йому робити далi.

Спершу вiн дуже радiв, що викрутився вiд строгої кари, i тепер почувався зовсiм безпечний. Цю щасливу нагоду хотiв вiн використати на те, щоб вiдшукати й освободити сестру. Вiн уложив собi цiлий план. Знав добре, що Мустафа-ага певно живий у полковника i що його знайдуть, як лиш покаже їм дорогу. За це вiдкриття може надiятися великої нагороди, а навiть свободи, а тодi вернеться разом iз сестрою в Україну. Вiн i не думав про те, щоб без сестри вертатися й вiрив, що йому Бог поможе сестру вiдшукати.

Коли наблизився до Бахчiсараю, побачив щось таке, чого дотепер йому не довелось на очi бачити. Здалека вiд сходу сонця яснiло щось високе з бiлими плямами на вершку.

– Що це таке? – спитав Павлусь у мулли.

– Це гори.

Павлусь не зрозумiв, бо такого татарського слова ще не чував. Вiн не допитувався бiльше. Це пояснив йому iнший татарин, що знав українську мову. Павлусь з роду гiр не бачив. Йому стало лячно.

– Хiба ж ми туди поїдемо?

– Нi, Бахчiсарай перед горами.

I справдi перед ними лежало мiсто, столиця татарського хана. Про нього вiн чув вiд дiдуся i рад був, що його побачить. Дворище Девлет-гiрея лежало по тiм боцi мiста. I випало їхати довгими вузькими вуличками. Домiвки великi, оточенi високим муром, вкритi червоним або зеленим череп'ям. Помiж дворищами густi садки, з яких пiд цю пору опадало листя.

По дорозi стрiчали пiших i кiнних татар. Вони кланялися муллi i вступалися з дороги.

Заїхали в дворище Девлет-гiрея. Воно дуже подобало на оселю Сулеймана. Служба вже повiдомила Девлет-гiрея, що мулла вертається з якимсь молодим джавром, i вiн вийшов на рундук та замахав на муллу рукою, щоб зараз перед нього явився.

Служба забрала вiд них конi, i мулла повiв Павлуся нагору до свого пана.

– Хай буде прославлений Аллах! Мир тобi, могутнiй пане! Мулла, твiй вiрний слуга, чолом тобi б'є. Салем алейкум!

Мулла вклонився низько головою, вiдтак приложив руку до чола, загнув нею в повiтрю лук до грудей i звiдси зробив рукою низький поклiн.

– Вiтай, добрий мулло! Що приносиш? Алейкум салем!

– Цей молодий джавр, невiльник твого слуги Сулеймана з Коджамбаку, говорить, що знає, де твiй достойний син Мустафа-ага.

– Приклич сюди українського перекладача! – заговорив Девлет-гiрей до чорного слуги.

За той час Павлусь мiг придивитись до Девлет-гiрея. Це був хлоп дужий та вже старший, з довгою сивою бородою.

– Не треба, пане, перекладача, – обiзвався смiло Павлусь i вклонився низько по-татарськи Девлет-гiреєвi: – Я сам вмiю по-татарськи розмовитись…

– Ти ж недавно мiж нами…

– Недавно, а ваша мова менi подобалась.

– Гарний з тебе хлопець… Тобi й вiра наша сподобається, як мiж нами лишишся, а тодi жде тебе гарна будучнiсть.

«Собача ваша вiра!» подумав Павлусь.

– Говори, що знаєш про мого сина, та гляди, як твої слова будуть правдивi, жде тебе велика нагорода, але як збрешеш, то хай тебе Аллах…

– Я скажу правду, лише не доповiм усього, бо сам не знаю. Я бачив на вiчi Мустафу-агу в бою, але що вiдтак з ним сталося, це знає моя сестра Ганна Судакiвна.

Девлетовi це не подобалось. Вiн насупив брови i поглянув на хлопця так, що йому аж страшно стало.

– Чи ти глузуєш з мене?

– Нi, нi, вона все бачила… Якби її лиш знайти. Вона в Криму мiж бранцями, Мустафа був у Спасiвцi, була битва з козаками… Мустафу пiймали живого. Де вiн тепер, це знає Ганнуся…

– Яка Ганнуся?

– Сестра моя, Ганнуся. Накажи