Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » За сестрою, Андрій Якович Чайковський 📚 - Українською

Читати книгу - "За сестрою, Андрій Якович Чайковський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "За сестрою" автора Андрій Якович Чайковський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23
Перейти на сторінку:
її вiдшукати, вона знає.

Павлусь налякався грiзного погляду Девлет-гiрея i сказав усе, задержуючи собi одне, що могло спасти сестру.

Девлет-гiрей подобрiв. Вiн казав прикликати свого завiдувача.

– Слухай! – каже йому. – Випитай цього молодого джавра про його сестру i зараз менi її вишукай мiж бранцями. Якби її не було в Кримi, то спровадити її за всяку цiну, хоч би з кiнця свiту.

Завiдувач почав випитувати Павлуся про Ганну, про її лiта, зрiст, волосся.

Павлусь розказав так, наче б образ малював.

– Мулло! – каже Девлет-гiрей, – вiзьми цього малого до гостиної, щоб йому нiчого не бракувало…

Павлусь влонився в пояс Девлет-гiреєвi i пiшов за муллою до гостиної.

– Чи вiдшукають її? – питає муллу.

Йому треба було до повного щастя ще й певностi, що сестра найдеться.

– Наказ мойого пана це закон, – каже мулла. – Вони її найдуть, де б вона не була. З самого Царгороду її спровадять. Мiй пан має велике слово не лиш у нашого хана, але й у самого падишаха. Щасливий ти, хлопче, що пiд таку сильну руку дiстався. Та як ти сказав неправду… знаєш? Тобi язик вiдiтнуть. Мiй пан усiх брехунiв i клеветникiв так карає.

– Мене так не покарає, хай лиш сестра найдеться.

Лишившися сам у свiтлицi, вистеленiй м'якими турецькими коврами, впав навколiшки i став молитися:

«Боже наш! Я бачу Твою руку в усiм. Я бiдний невiльник пустився навмання, бачачи у цiм цiле моє спасення. Ти вдержав мене й завернув, та це менi вийшло на добре. Мали мене нагайками вибити, та Твоя могутня рука врятувала мене. Чи гадав я, куди мене Твоє святе Провидiння заведе? Боже, Боже! Не покидай мене, вислухай мою молитву, допомоги менi! В Тобi цiла моя надiя!»

Павлусь заспiвав собi перший раз, як утiк iз Спасiвки, «Пiд Твою милость!»

Тепер жилось йому дуже добре. Йому дали повну свободу. Виходив, коли хотiв, до мiста, їздив на конi, стрiляв з лука та з рушницi. Був веселий, i за це його всi полюбили. Девлет-гiрей казав йому видати гарну одежу, i тепер годi було в ньому пiзнати того обiдраного невiльника, кiнського пастуха.

Девлет-гiрей повiрив словам Павлуся. Вiн знав вiд тих татар, що вернулись iз походу, що Мустафа справдi грабував Спасiвку, що вiдтак була битва з козаками i там пропав його син одинак. Бiльше татари не вмiли сказати.

Девлет-гiрей i Павлусь побоювалися тепер одного: а як дiвчини не знайдуть?

У такiй непевностi жили три тижнi. Аж одної п'ятницi рано, коли татари молилися в мечетi i з ними був сам Девлет-гiрей, появився в його дворищi на запiненому конi гонець iз вiсткою, що дiвчину знайшли й везуть на татарськiй арбi.

Молитви не вiльно було переривати, то ж ждали всi, поки Девлет-гiрей не вернеться.

Гонець розповiв, що дiвчину найшли в Анатолiї, в прибережнiм городi Криму, її мали вивезти до Царгороду для якогось турецького башi, та що її вже тодi захопили, як мала сiдати на турецьке судно з iншими бранцями.

– Слава нехай буде Аллаховi! – проговорив Девлет-гiрей, пiдносячи руки й очi вгору.

– Слава ж Тобi, Господи! – сказав Павлусь, зняв шапку i перехрестився.

Татари поглянули на нього люто, та перед очима Девлет-гiрея не посмiли йому нiчого казати.

– Вельможний пане! – заговорив Павлусь, низько кланяючись. – Дозволь менi поїхати назустрiч сестрi. Моє серце так стужилось за нею… Дозволь менi, прошу…

– Дати йому доброго коня! Ти вiзьми другого, – каже до гiнця, – проведи хлопця назустрiч.

Зараз вивели осiдланi конi. Павлусь скочив на коня, як птах i, вклонившись Девлет-гiреєвi, поїхав. В ньому серце скакало з радости.

А старий татарин, дивлячись на нього, подумав собi: «Славна й лицарська кров пливе в цьому хлопцевi! Коли б його Аллах просвiтив та до нашої правовiрної вiри привернув, придбав би собi iслам славного лицаря й оборонця».

Павлусь так чвалував на конi, що втомлений їздою гонець ледве його здогонив.

Вже було коло полудня, як побачили здалека ватагу татар.

– Це вони! – сказав гонець…

– Чи ця дiвчина знає, що я тут є!

– Я й сам не знаю, хто ти є? Велiв вельможний Девлет-гiрей вишукати й привезти таку дiвчину, то ми й зробили.

– Я тобi скажу: я її рiдний брат, – вимовив Павлусь, а сльози радости покотились у нього горохом. Раз лише мелькнуло йому в голову: «А може це не вона?» Та зараз вiдiгнав вiд себе цю думку i почвалав щосили.

Наблизились до ватаги.

Павлусь мало очей не видивив, так шукав межи юрбою Ганнусю. Її не було видко. Вона сидiла на возi в товариствi якоїсь татарської жiнки. Вiз був укритий плахтою.

Павлусь став бiля воза, задержав його i миттю скочив з коня. Татари побачивши так по-панськи вдягненого хлопця, не противилися.

– Ганнусю! Ганнусенько! Чи жива ти, чи здорова?

На цей клич Ганна вiдхилила плахту. Вона пiзнала по голосi брата та, побачивши його в татарському вбранню, не пiзнала, лиш очi вирячила.

– Ганнусю, сестричко! Хiба ж мене не пiзнаєш? Братка свого, Павлуся?

Ганна закричала не своїм голосом, i зомлiла.

Татарка кинулась її рятувати, як знала. Винесла її з воза i поклала на травi. Вона була одягнена в гарну турецьку одежу.

– Ганнусю, голубко, та що бо ти? Я стiльки свiту обiйшов, заки тебе вiдшукав; отямся! – говорив Павлусь та, припавши бiля неї, став її пестити й цiлувати.

Татарка принесла води й покропила Ганнусю. Вона вiдкрила очi.

– Ну, слава Богу! – закричав Павлусь. – Вставай, Ганнусю, поїдемо. Менi з тобою багато говорити…

Ганна пiдвелася й сiла, розглядаючись боязко по татарах, що її окружили.

– Що тобi сталося?

– Утома, братку. В тiй будi так душно, що нiчим дихати. Та я не надiялась тебе або кого-небудь побачити… Звiдкiля ти взявся тут?..

– Ну, опiсля розкажу… Чи ти знаєш по-татарськи?

– Дуже не багато, хоч менi цiлий час толочили в голову цю татарщину, аж обридло. Били мене, їсти не давали, як не хотiла вчитися…

– Тепер не будуть… Слухай… Так чого ми ждемо? Їдьмо… Тобi може на конi було б краще…

– Ой, так, так, Павлусю! – закликала Ганна, аж у руки плеснула. – Я вже так давно на конi їздила…

– Дати їй коня! – наказав Павлусь!

Один татарин привiв їй гарного коника. Павлусь посадив сестру, а сам сiв миттю на свого.

Тепер

1 ... 22 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За сестрою, Андрій Якович Чайковський», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «За сестрою, Андрій Якович Чайковський» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "За сестрою, Андрій Якович Чайковський"