Читати книгу - "Наздогнати щастя, Емілія Зінченко"

– Так, будь ласка.

Вечеря була простою. Можна навіть назвати економною, але дуже смачною. Вони мовчки їли й насолоджувались нічним небом. Зорі тут були неначе яскравішими ніж у місті. Вітер зрідка погойдував дерева, створюючи таємничий шепіт схожий на музику. Вай, сам лише спокій.

Генрі щохвилини дивився на свій подертий годинник на руці. Нарешті, коли настала північ, Генрі сказав:

– Приготуйся.

У небі запалали вогні. Надія стрепенулася, бо ще ніколи не дивилася на феєрверк так близько. Раптом її рук торкнулися пальці Генрика. Надя не прибрала їх зі своєї руки, натомість взяла їх. Старенькі по міліметру стали наближатися один до одного, поки не сіли впритул. Й от, коли пляшка лимонаду стала порожньою, Генрі встав, не відпускаючи руки Надія.

– Чи можна Вас запросити на один танець?

У Надії закалатало серце.