Читати книгу - "Мій фантастичний хлопець, Інна Романова"

Минуло два тижні.

Я майже щодня займалася з Алексом підготовкою до турніру з кібербезпеки. Вже не здригаюся від його дотику, він любив покласти свою руку на мою, коли я тримала мишку. Таким чином він вчив і показував куди треба зайти, де ставити необхідні галочки тощо. Спочатку я намагалася пояснити, що можна просто словами розповісти, проте він захоплювався і все одно кожен раз брав мене за руку.

І ще ми постійно вечеряли разом у тренувальному залі. 

Загалом, всі вечори проводили удвох. 

Два рази на тиждень до нас приєднувалася вся команда і ми симулювали сценарії атаки, захисту і відходу. Було шумно, весело, і трохи божевільно, швидка реакція мізків і пальців, емоції, адреналін, жарти, сміх, погрози і навіть нецензурні вирази - всього було в надлишку.

Заняття і домашку ніхто не відміняв, тому я приходила після тренувань і годину-дві старанно вчилася.

Ну і після 23 до 1 ночі - це був мій час в грі. Ми активно з Вовком просувалися в турнірній таблиці, займаючи 4 місце серед пар.

Ми були б як мінімум другі, але через наше навантаження (Вовк теж останнім часом дуже зайнятий) ми всі рейди і бої проводимо з запізненням і тому отримуємо менше балів.

Життя б'є ключем, на сон і відпочинок часу дуже мало, але я не скаржуся. 

- Аню, ти ще дужче схудла! - коментує Світлана мій зовнішній вигляд – А стань на ваги, заради інтересу.

Я встала, і правда з 51 до 49 схудла, це при моєму зрості 173, треба більше харчуватися, а то взагалі в дистрофіка перетворюся.

- Ого, тобі на булки треба налягати, а ти зі своїм ноутом не розлучаєшся.

- Світланко, не дратуй, ти як моя мама, чесне слово, турніри закінчаться і буду знову багато їсти і спати.

- А коли вони, до речі, закінчуються? - питає Іра.

- З кібербезпеки буде через місяць, а в грі через три дні фінал. Скоро зовсім! - знизала плечима.

- Слава Богу, а то треба трохи зав'язувати з такою високою активністю, бережи здоров'я! - знову почала Свєтка.

- Ага, а потім потім до сесії готуватися, коли ж жити, Аню? Ще й два хлопця - реальний і віртуальний!- сміється Ірка. - І звідки в такої тендітної дівчини стільки сил? Тут на одного іноді не вистачає часу і енергії.

- Не зустрічаюся я ні з ким! Алекс - просто мій друг і наставник, а Вовк ... теж хороший друг і партнер в турнірі.

- Ви не плануєте переходити в офлайн? - цікавиться Іра.

- Поки що не було такої розмови. Я, якщо чесно, не впевнена, що хочу. У нас такі класні відносини, не хочеться псувати.

- Життя покаже… - філософськи зауважила Свєта.

- А я, між іншим, їду в ці вихідні з Ігорем до нього додому, - похвалилася Іра.

- Та ти що? Це серйозний крок! Невже надумали одружуватися? - з особливим ентузіазмом запитує Світлана, вона дуже любить такі особисті моменти.

- Поки що ні, але думаємо жити разом. Хочемо з батьками поговорити. Спочатку з його, потім з моїми.

- Іро, ми тебе вітаємо! Це ж чудова новина! - Свєта побігла обніматися.

- Так, ви молодці - додала я.

Весь вечір теревенили з дівчатами, обговорюючи всякі наші темочки.

Алекс

Я поступово зближувався з Анею, вона дуже важко йшла на контакт, ні, дівчина завжди доброзичлива зі мною, але закрита, не пускає в «свій» світ.

Може я їй не подобаюся? 

Мені вона дуже подобалася, хотілося до неї торкатися, обійняти і цілувати. Але я стримував всі свої пориви, допомагаючи як друг і захисник. Все з часом, сподіваюся, прийде.

З Вовком, до речі, дівчина набагато більш відкрита і щира, багато чим ділиться, просить поради. Ох, що буде, коли вона дізнається, що це я? .. Пару раз поривався їй розповісти, але розумів, що ще не час.

- Хлопці, я планую з Ірою почати жити разом. Точніше, хочу одружуватися! Як думаєте, я зійшов з глузду? - запитує Ігор.

- Анітрохи. Ну і що, що нам по 20 років, якщо є впевненість, що це твоя людина, то для чого чекати? - сказав я, як завжди спокійно і холоднокровно.

- Алексе, а ти? Теж хочеш одружитися? - раптом запитав Рома. 

- Ну зараз у мене немає нареченої, але як тільки вона з'явиться і я буду впевнений, то чому ні?

- Пацани, ви що??? А як же наша компанія? Кар'єра? - майже кричав Рома.

- Не розумію, як одне заважає іншому? - запитав Ігор. - Моя Іра теж айтішніца, вона все розуміє і я впевнений, що не буде ображатися, коли я буду затримуватися. Та вона така божевільна, коли пише програму, що може і не помітити моєї відсутності!

- Тобі телефон дзвонить, Алексе, ти не бачиш?

- Це мене дістає одна дівчина, я ігнорую, не хочу блокувати, хай собі дзвонить, - сухо прокоментував. 

Мені треба було знати її активність, щоб зрозуміти глибину фанатичності. Сподіваюся, до Ані вона не добереться. Останнім часом я раз за разом чищу форум і пости на університетському сайті, ми з Анею дуже популярні серед пліткарок, і основний удар, звичайно ж, приходиться по ній. Вона не відстежує пости, але все одно, не хочу її турбувати, і так скільки всього навалилося в ці тижні.