Читати книгу - "Після зради, Верона Дарк"

Ніка

Цей день почався як звичайний. Я прибирала в бібліотеці, коли почула голос Маргарити Сергіївни:
— Синочку! Нарешті приїхав!

Мене немов щось кольнуло в грудях. Адріан…
Я швидко згладила складки на сукні та вийшла в коридор.

Він стояв, як завжди — статний, злегка втомлений, але з тією незбагненною теплотою в очах. І коли наші погляди зустрілися — щось між нами знову виникло. Мить. Мовчання. Внутрішнє тремтіння.

— Привіт, Ніко, — сказав він м’яко.
— Добрий день, — відповіла я, трохи знітилась.

Ми провели день разом. Готували з Маргаритою Сергіївною обід, обідали на терасі, пили чай.
Говорили про дрібниці, сміялися. Але в кожному слові — щось більше.
Я не могла не помічати, як його погляд затримується на мені довше, ніж потрібно. Як він вслухається в кожне моє слово.
А я? Я ловила себе на тому, що чекаю кожної його усмішки.

Вечоріло. Сонце сідало за обрій, і все навколо здавалось нереальним. Занадто спокійним, занадто правильним.

Маргарита Сергіївна, проводжаючи сина до машини, сказала йому тихо:
— Вона гарна дівчина, Адріане. І справжня. Не зіпсуй.

Він нічого не відповів. Просто обняв маму і ще раз глянув на мене, перш ніж сісти в авто.
Я стояла біля дверей і дивилась йому вслід.

І в ту мить мені здалося, що ми обоє щось відчуваємо. Але не готові визнати це. Ще ні.