Читати книгу - "Одержимість"

— Гарна музика. — сказала Аня, ніби і не чула його питання. — Ніколи не чула. Це Мірей Матьє?

— Ні, це Едіт Піаф. — пожартував Алекс. — Це ZAZ, вона ж Ізабель Жеффруа, подобається? Правда прикольно співає?

— Ага, прикольно, треба буде у тебе цей диск поцупити.

— В інтернеті завантаж, там повно і у вільному доступі. І взагалі…

— Що, взагалі? — запитала Аня, здивовано подивившись на Алекса. — Я ж вже повільно їду.

— Та я не про це, просто, я тебе запитав, як би у вас все склалося, а ти з'їхала з цього питання. Ну, та нехай, це, дійсно твоя особиста справа.

Аня мовчала. Її погляд був спрямований строго вперед, на дорогу. Вона була серйозною і зосередженою в той момент, ніби згадувала щось дуже важливе для себе.

— Ти знаєш… — раптом сказала вона. — Це, дійсно все дуже складно і важко, повір. Я, дійсно багато разів моделювала ситуацію, коли ми разом і щасливі, порівнювала з реальністю, і виходило, що все не так в моєму житті, як я хотіла. Тому, я з часом просто перестала думати про нього. Так легше, повір. Але, якщо ми вже торкнулися цієї теми, то я відповім, напевно, я б хотіла саме такого щастя, і саме з ним. От і все. далі я не хочу думати, як би воно було. Я хочу жити сьогоднішнім днем, ну трохи завтрашнім, але не думати про труднощі, які будуть післязавтра. Просто, післязавтра через день перетвориться в завтра.

— Тоді не думай про завтрашній день, адже і він коли-небудь стане сьогоднішнім, живи одним днем. Адже це теж частина твоєї теорії?

— Нє, ніфіга. Ось дивись, я свідомо захочу напитися. А завтра у мене важливі справи і голова після перепою буде боліти, тобто я з будь-якого повинна думати на два вперед. Ну, це так, примітивний приклад. Я просто кажу, що не хочу думати про те, що буде через рік, якщо мені добре сьогодні. Тоді я хотіла бути з ним, але не могла. Я чекала його дзвінка, але сама не наважувалася дзвонити, не тому що занадто горда, а тому що просто боялася почути, що я вже не потрібна йому.

— А ти не замислювалася над тим, що, якби ти тоді думала більш глобально, то, можливо ви зараз були б разом.

— Слухай, Алексе, ти завжди і все так прораховуєш? У тебе що, завжди все розплановано, розписано, розкладено, може бути, ти навіть знаєш, де ти сьогодні будеш ночувати? — роздратовано запитала вона.

— Ну, скажімо так, є кілька варіантів ночівлі. З цих кількох і виберемо один. — спокійно, не звертаючи уваги на її дратівливість, відповів Алекс. — А ти б де хотіла зупинитися? Може, у тебе є якісь побажання? Я можу виконати, не все, звичайно, але виважені побажання можу.

— Та які в мене можуть бути побажання, якщо я взагалі в цих краях вперше. Я ж кажу, що прикольно було б на узбережжя Франції заїхати, ну я навіть не знаю. — сказала вона після невеликої паузи. Сонце вже перевалило за зеніт, але натяку на прохолоду ще не було. — Так, блін. Спекотний в цьому році серпень.

— Та, ніби, як завжди. — відповів Алекс. — Я тут бував саме в цей час, то бувало і спекотніше. До речі… Це, може і не джентльменське питання, але я запитаю, можна?

— Сподіваюся, ти не про вік мій питатимеш? А то у жінок такого не питають, хоча мені пофіг, я не комплексую перед своїми роками. — Аня знову засміялась, немов дитина, знімаючи деяку напругу, що висіла в салоні їх машини. — Ну ж бо, питай.

— Ну, ти два рази в своєму оповіданні згадала, про свій День народження, і казала, що він у тебе в другій половині серпня. Ось я і питаю, якщо не секрет, то коли у тебе День народження?

— Та, ти не повіриш… — Аня засміялася і трохи зніяковіла. Вона зніяковіла зовсім непомітно, але Алекс вловив її настрій. — Сьогодні, вже пару годин, як я народилася. Ось так то. Тож, давай, вітай.

— Анька… Ну от, що ти за людина? Ну, чому ти одразу не сказала? Я б щось би тобі придумав. Так не чесно.

— Та не парся. Я не люблю днів народжень і ніколи їх не святкую. — спокійно відповіла вона.

— Та я теж не святкую і теж не люблю, але нічого поганого в тому, щоб привітати тебе, я не бачу.

— Ти ось вже п'ять кілометрів розпинаєшся і не вітаєш, хто тобі заважає це зробити зараз? — Аня хитро подивилася на Алекса.

— Добре, зараз, дай мені одну хвилину зосередитися, добре? — Алекс заплющив очі і замовк на деякий час. Аня з цікавістю подивилася на нього і чекала. Вона точно знала, що зараз він щось скаже не просто банальне «З Днем народження!» і «Бажаю щастя і здоров'я!». Вона просто чекала.

— Ну от, якось так… З днем народження! Повір, це щире привітання, тому, завертай куди-небудь і почнемо святкувати.

— Дякую… Це ти сам придумав? — запитала Аня.

— Що придумав? Вірш? Та ні, в тирнеті якось вичитав, а зараз згадав.

— Ну-ну… — Аня посміхнулася і злегка хитнула головою.

— Ти чого? Не віриш? Та я тобі серйозно кажу, що в інтернеті знайшов, не пам'ятаю де. — почав виправдовуватися