Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » За двома зайцями 📚 - Українською

Читати книгу - "За двома зайцями"

284
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "За двома зайцями" автора Михайло Петрович Старицький. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 24
Перейти на сторінку:
ба­чи­те, які тут при­бо­ри йдуть до весіл­ля… Че­рез них уже мені хоч ру­ки й но­ги од­ки­дай!

Устя. Матінко моя, оце шту­ка!

Марта. Ну й беш­кет!

Устя. Та чи ти ча­сом не ду­риш нас?

Xимка (по­ка­зує у вікно). Та он гляньте, як по дво­ру по­хо­джа на­ша па­ва; пи­шається, мов вер­ша в бо­лоті!

Устя (гля­нув­ши). Ой, ненько моя! Єй-бо­гу, в білій сукні, ще й у квітках!

Марта (за нею). Справді, справді! І хва­ту по­че­пи­ла!

Устя. Так побіжім за­раз до тітки Сек­ли­ти ска­за­ти!

Марта. А побіжім! От бу­де ха­ле­па!

Устя. А бу­де! (Сти­кається ло­бом з Ме­ронією).

Xимка (сміючись). Ну, те­пер уже піде ба­талія!


Вихід VI

Ті ж і Ме­ронія.

Меронія (спо­ти­ка­ючись і шкан­ди­ба­ючи). Оце ле­тять! Так штов­хо­ну­ли, аж тім'ям об двері уда­ри­лась! Гос­по­ди Ісу­се Хрис­те, си­не бо­жий, по­ми­луй нас!

Xимка. Амінь!

Меронія. Чи чу­ли? Га­лю прос­ва­та­ли за Го­лох­вос­то­го!

Марта. Спізни­лась!

Устя. Він, чуєте, сьогодні вінчається з Про­нею!

Меронія. Ой, гріх який!

Марта і Ус­тя. Ми йдем до Сек­ли­ти за­раз звісти­ти.

Меронія. І я з ва­ми. Ой, не біжіть тільки так, бо я не зій­ду: у ме­не но­ги по­калічені! Ой, не біжіть-бо! (Вибіга за ни­ми).

Xимка (сміючись у вікно). Та пождіть-бо, бо впа­де! Ну й оказія! Ох, зух! На двох вінча­тись хо­че! Чис­тий сал­тан! Ха-ха-ха!


Вихід VII

Химка, Нас­тя і На­тал­ка. Нас­тя й На­тал­ка ви­хо­дять повбир­ані, але по-міщанськи.

Настя. Доб­ри­день вам! А Про­ня приб­ра­лась уже?

Xимка. З досвіта ще!

Наталка. А де ж во­на?

Химка. Та отам десь по­ше­ле­па­лась заміта­ти двір. (Виход­ить).

Настя. А я, знаєш, не хотіла після то­го ве­чо­ра й приходити­ до тієї принді; та уже про­си­ла бо­же як!

Наталка. І ме­не теж; ще й ста­ра Сірчи­ха при­хо­ди­ла. Так я уже по­ду­ма­ла, бог з ни­ми! Ну й щас­тя ж оцій Проні! І чим во­на взя­ла?

Настя. Кис­лим оком та дов­гим но­сом.

Наталка. А вже прав­да! І де в йо­го ті очі бу­ли?

Настя. Зви­чай­но, за гроші бе­ре.

Наталка. То во­на йо­го за­ма­ни­ла своїми гар­ни­ми прибор­ами та бран­со­ле­та­ми.

Настя. Дай мені, сер­це, покій! Хіба во­на вміє й прибра­тись до ла­ду? По­на­чеп­лює, по­навішує, мов на ку­де­лю во­вни, та й по­вер­тається, як індик, і все оте на їй, як на ко­рові сідло…

Наталка. Імен­но, як на ко­рові сідло…

Настя. А з то­го ганчір'я ще й пи­ка виг­ля­да, що за три дні не од­по­ло­щеш!


Вихід VIII

Ті ж і Про­ня.

Проня (вхо­дить і по­важ­но вітається). Здрас­туй­те вам.

Наталка. Ах, яке на вас уб­ран­ня, аж очі вби­ра!

Настя. Чу­до, чу­до! У вас та­ки сма­ку як у тії кралі.

Наталка. Та яке мод­не!

Проня. У пер­во­му ма­га­зині на Хре­ща­ти­ку ши­лось.

Наталка. А як до ли­ця все вам, хоч ма­люй!

Настя. Ви сьогодні ду­же гарні, мов та квіточ­ка, що в ві­но­ч­ку!

Проня. Мер­си за компліман!

Настя (до На­тал­ки). Не пе­ре­да­вай куті ме­ду!

Наталка (до Насті). Та чорт її бе­ри! (Вго­лос). Ой, ненько, моя матінко! Який же у вас, Про­ню, бран­со­лет, а се­реж­ки аж го­рять, мов са­ме сон­це вско­чи­ло в ха­ту!

Настя. Чи справжні ж?

Проня. Ав­жеж!


Вихід IX

Ті ж і Яв­докія Пи­липівна.

Явдокія Пи­липівна (вибіга з пе­карні у чеп­чи­ку і в дов­гім плат­ку). І де ж би то не справжні, ко­ли! 3а каб­луч­ку ту на ру­ку, чи як її, да­ла двад­цять два кар­бо­ванці, а за сережк­и аж сімде­сят п'ять, своїми ру­ка­ми да­ла!

Настя. Ого! Сімде­сят п'ять!

Наталка. Ой, ма­мо моя!

Проня. Та­ки не ви­терпіли, прибігли; ще й Хим­ку сю­ди при­­ведіть!

Явдокія Пи­липівна. Як-то, щоб і те­пер, ко­ли слуш­ний час нас­тав, не пох­ва­ли­тись пе­ред доб­ри­ми людьми? Ні вже, доч­ко, ви­ба­чай­те!

Проня. Охо­та! Ди­во яке, що зо­ло­то чи гальма­зи!

Явдокія Пи­липівна. Як-то не ди­во? От за ту ма­терію, що на сукні, по­за­торік пла­ти­ла ще по три кар­бо­ванці!

Настя. По­за­торік ще?

Явдокія Пи­липівна. Еге ж, те­пер за та­ку ціну не ку­пиш!

Проня. Ви б, ма­мо, пішли кра­ще до пе­карні по­ряд­ку­ва­ти, ніж не знать що верз­ти!

Явдокія Пи­липівна. Та там уже все го­то­ве. А за дру­гу су­к­­ню, шов­ко­ву, зап­ла­ти­ла аж по три кар­бо­ванці з половино­ю за ар­шин: та­ка вже до­ро­га, що й гос­по­ди! Ось я вине­су. (Іде в кімна­ту).

Проня. Та що ви роз­но­си­лись, не­на­че не но­си­ли зро­ду шо­в­ко­во­го?

Настя і На­тал­ка. По­кажіть, по­кажіть; ми ще не ба­чи­ли!

Степан (з-за вікна). За ко­го Сірки відда­ють доч­ку?

Голос. За яко­гось ци­люр­ни­ка.

Степан. Нев­же за Го­лох­вос­то­го? Жид, зна­чить, прав­ду ка­зав.

Явдокія Пи­липівна (тас­ка цілий жмут вся­ких су­конь). Ось­де, гляньте яке!

Настя. Чу­дес­не! Ши­ро­ке та доб­ря­ще! (Ма­ца).

Наталка. Ой, яке гар­не! Як ше­лес­тить!

Юрба вся­ко­го ро­ду лю­дей на­тов­пом лізе до вікон, а дех­то й до две­рей.

Проня. Ма­мо, що ви ро­би­те? Гляньте на вікна!

Явдокія Пи­липівна. Нічо­го, до­ню, не­хай лю­де дивлять­ся, який по­саг даємо за доч­кою: хай зна­ють усі, що не поскуп­ились! А ось, гляньте, зе­ле­на ада­маш­ко­ва!

1 ... 19 20 21 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За двома зайцями», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За двома зайцями"