Читати книгу - "Брати-віталійці"

Але Клаусові не мовчалось. Хлопця дратувала дідова німизна, він мав запитання, на які хотів би зачути відповідь. Його душу краяли сумніви. Він безнастанно відкривав щось нове в житті, але ж не все огулом забереш у себе, кожну річ годилося б обговорити, прояснити, обрадити з кимось. А битий у тім’я «морський вовк» повертався до нього спиною і з відповіддю не квапився, коли хлопець чекав на товариське слово.

— Що ви за людина, керманичу! — з докором вигукував Клаус. — Так ви й говорити розучитесь, якщо бодай потроху не вправлятиметесь. Рот дано не тільки на те, щоб їсти і дихати.

— Ей, хлопче, хлопче, — з болем у голосі відповідав дід. — Краще б ти питався інших — ті про все тобі скажуть.

— Ні, керманичу, я хочу довідатись про все од вас… То правда, що кораблі вікінгів були ліпші за наш? Я чув, вони мали глибшу посадку, а тому стійкіше тримались на воді. Правда ж, діду?.. Кажуть, що й швидкість у них була більша… Чому таких суден не будують тепер? Чи, може, моряк повинен цінувати насамперед зручність? Мені здається, що ні. Мені здається, вона зовсім другорядна. Головне — швидкість і міцність. Правда ж?.. Правда ж, керманичу?

Свен мовчав. Він глянув на Клауса, моргнув йому два-три рази, але щоб заговорити… ні пари з вуст! На сьогодні він сказав уже все. І хай би Клаус благав, лаяв, висміював його, — все одно жодного слова не витяг би з нього.

Потім, після тижнів і місяців ненастанних мук, Клаус таки розв’язав язика старому: жвавий, допитливий парубок, напевно, сподобався дідові, дарма що той тривожив його спокій і не давав йому чистої години. Наскільки це можливо було між людьми з такою розбіжністю у віці, в них вигодилось щось близьке до взаємодовір’я.

І, завдяки Свенові, з Клауса вийшов чудовий керманич.

Якось жовтневого вечора, коли судно вже поминало шведські береги, Братик виглядав біля зброярні Клауса, що заступав на вахту, аби почастувати його гарячим вином, гарним підкріпленням на холодну ніч, як раптом помітив, що за хлопцем чалиться тінь. Гейн завмер. Клаус безтурботно човгав крутими східцями на горішню палубу. Темна постать принишкла внизу. До неї спустився Штуве — і впав у диво. Зронивши два-три слова, він почвалав далі. На хвильку запала тиша. Потім хтось подерся тихцем угору.

Один стрибок — і Гейн опинився біля сходів. Бернд Дрезе випростався і з несподіванки визвірився на зброяра, затисши в руці замашну залізяку.

— Ти кого підстерігаєш?

— Забирайся до біса! — засичав Дрезе, обережно спускаючись до Братика.

— Краще б ти лягав спати, — добродушно вмовляв його зброяр. — Не будь дурнем і не брудни рук у кров!

Дрезе сходив поволі. Раптом він розмахнувся залізякою. Братик спритно відскочив, але Дрезе встиг навалитись на нього. Зброяр миттю вихопив ножа і встромив його в шию нападникові.

Зачувши шум, Клаус глянув униз і забив тривогу. Гейн гукнув йому:

— Цить, Клаусе!.. Цить!..

Перший вискочив із своєї каюти капітан, за ним керманич і цирюльник.

— Що там скоїлось? Хто кого порішив?..

Підбігло двоє вахтових із носа корабля, підійшов і Штуве, який ще й не роздягався.

— Мертвий, — зронив цирюльник, схилившись над Дрезе.

— Зброяре, я вас беру під варту за вбивство, — мовив Генрік.

— Я захищався, капітане, — відмагався Гейн.

— Завтра вияснимо.

Братика закували в кайдани, а перед зброярнею поставили на чати матроса. Покійника винесли на горішню палубу.

Клаус вів корабля і не міг відійти від керма й на хвилину… «Бернда Дрезе вбито, Братика ув’язнено. Годі сумніватись, що Дрезе напав на зброяра перший. Проте як це доведеш?.. Гейн випередив убивцю і заколов його. І відтак заскочив у кайдани. За вбивство. Він врятував мене. Господи, я повинен допомогти йому. Але як? Як? Адже чистісінька правда, що однорукий Братик вимушено зітявся з велетнем. Це зрозуміло кожному. Але що забув Дрезе вночі на горішній палубі? Ось що кидає на нього призру! Судити Братика за вбивство безглуздо!»

Нараз Клаусові здалося, ніби палубою хтось крадеться. Еге ж, це жива душа! Але він не гукнув її: просто не хотілося здіймати нової бучі.

То був Штуве. Його виказували вузлувата постава і шаркітлива хода. Він за чимось нипав, потім нагнувся — і щось хлюпнуло у воду. Штуве хутко ушився геть.

Клаусові з гадки не сходив Гейн, який у своїх