Читати книгу - "Брати-віталійці"

Надійшов Свен, щоб змінити Клауса.

— Керманичу, — зачав хлопець, — я переконаний, що Дрезе хотів розправитись зі мною. Дурило не заспокоювався, що і я маю силу. У зброяра совість чиста. Це цілком певно. Як-не-як у нього тільки одна рука, а силача над Бернда у нас нема на вітрильнику. Братик захищався. Керманичу, нам треба визволити його з біди!

— Йди спати, хлопче. Дасть бог день, дасть бог розум.

Сірим та непривітним видався той жовтневий ранок. З похмурого сизого неба, що тяжіло над морем, сіялись перші сніжинки. Вітер дув слабкий. «Женев’єва» пливла неквапом. На горішній палубі відбувався суд.

У капітанових ногах лежав труп. Ніхто не здогадався затулити йому вирячені очі або перев’язати рану. Дрезе лежав немитий-нечесаний, як і звечора; кров на шиї давно закипіла, і смерть виставила напоказ найприкметніше в ньому: дикунство і тупість. Перед покійником завмер зброяр, блідий, з міцно заціпленими губами, лицем до капітана. Клаус і Дитячий Бас стояли в першому ряду серед моряків, що підковою оточили мерця і підсудного. Свен вів «Женев’єву».

— Гейне Вітліне, — допитував капітан, — ти твердиш, ніби Дрезе хотів напасти на твого товариша Клауса. Які є в тебе докази?

— Він мав велику залізяку!

— Ге, добре ти міркуєш, зброяре! Значить, по-твоєму, той, хто має залізо, конче уб’є когось?

— Щойно Клаус подужав його у поєдинку на палубі, Дрезе тільки й думав про розправу над хлопцем.

— А втім, і заліза ніякого не знайшли біля покійника! — знову повів Генрік.

— Стривайте, капітане! — втрутився Клаус. — Після смерті Дрезе я саме стояв за кермом. Я бачив, як наш староста вештався палубою. Він чогось шукав і щось викинув за борт. Я чув, як щось шелеснуло у воду. Це могла бути ота залізяка. Поспитайте у Штуве.

Староста відповів раніше, ніж до нього звернулись:

— Хлопцеві привиділось казна-що. На палубу я не виходив, нічого не шукав і нічого не викидав. Cui bono!

— Ти, либонь, не знаєш і того, що Дрезе вже раз підсипав отрути Клаусові? — обізвався Братик. — Та помилився і справив на той світ горопашного Вентке.

Староста тільки звів брови, — мабуть, вважав за краще змовчати.

— Відповіси ще на таке, Гейне Вітліне, — мовив капітан. — Чому, заколовши Дрезе, ти вговорював Клауса мовчати? Адже він стояв за кермом і повинен був бити тривогу. Якщо ти захищався, то чому страхався свідків?

Цього запитання Братик боявся найбільше. Він сполотнів і похнюпився.

— Правда ж, ти гукав таке матросові Клаусу? — не вгавав капітан.

Свен уперше за весь допит обернувся обличчям до суду і тривожно зиркнув на Братика.

— Так, гукав!

Свен знову відвернувся, і вся його постать виказувала глибоку безнадію. Метким стурбованим зизом він глянув на Клауса.

— А навіщо звертався?

— Сам не знаю навіщо… — видушив Гейн.

— Ну от, нечисте в тебе сумління!

— Я ж не знав, що Дрезе мертвий! — вигукнув Братик.

— Авжеж, — в’їдливо зауважив капітан. — Якби він жив, то про все б і розповів. Ти й подбав, аби він замовк.

— Капітане, ви вважаєте мене вбивцею?

— За вбивцю тебе видають докази.

— Я не винен! — закричав Братик. — Я захищав од смерті Клауса. А не напав би на мене Дрезе, я ніколи б не зачепив його.

— А ножа навіщо взяв із собою? — заволав капітан.

— Врахуйте, я однорукий.

— Ти хочеш сказати, ніби одноруч дозволено вбивати? — Капітан хихикнув, задоволений із свого дотепу. — Може, ще щось маєш, Гейне Вітліне?

Братик мовчав.

— Гейне Вітліне, я визнаю тебе винним.

— Капітане, ви несправедливі! — закричав Клаус. — Несправедливі! Він не вбивця! Всі знають, що не вбивця!

— Дрезе — ось хто вбивця! — ревнув Дитячий Бас.

— Замовчіть! — гримнув на них Генрік.

— Капітане, — попрохав Свен із-за керма. — Можу я з вами поговорити сам на сам?

— Ні з ким я зараз не балакаю сам на сам!.. І що це все означає, під три чорти! Несете вахту — то й несіть її старанно. — Капітан обернувся до підсудного: — За корабельним звичаєм суд вирішив зв'язати вбивцю з небіжчиком і викинути його в море.

— Неправильно! Неправильно! — закричав Клаус. — Не робіть цього! — Він кинувся до отця Бенедикта, який мовчки стовбичив позад капітана. — Розкрийте свої святі вуста, панотче. Він не винен. Він не вбивав. Врятуйте його.

— Я рятую