Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Записки в узголів’ї 📚 - Українською

Читати книгу - "Записки в узголів’ї"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Записки в узголів’ї" автора Сей Сенагон. Жанр книги: 💛 Інше / 💙 Сучасна проза / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 75
Перейти на сторінку:
гризе жолуді.

Стара без зубів їсть сливу і кривиться від їхньої кислоти.

Коли жінка з найнижчих верств начепила на себе багряні шаровари, – і таке останнім часом можна часто побачити.

Начальник варти здійснює нічний обхід. Навіть «мисливський одяг» виглядає на ньому смішно.

Але тут – ще краще – такий помітний червоний одяг гвардійського начальника! Як побачать, що він ходить біля жіночих опочивалень, зненавидять його.

– А чи немає у вас незваних гостей? – задає він звичне питання.

А потім зайде до опочивальні та ще й повісить на завісу свої штани, просочені ароматом благовонних паличок. Куди це годиться!

Шкода, що молоді гарні хлопці зі знатних родин мусять іти на таку службу.

53. У палаці

Одного разу в палаці зібралося дуже багато дам. Ми всім дошкуляли запитаннями.

Слуги дуже гарні на вигляд. Молоді пажі несли панський одяг, який був загорнений у красиву матерію.

Несли також луки і стріли, і щити…

– Чиї це? – питали ми.

Хтось відповідав:

– Того-то і того-то! – Ох і гарно він навчений!

А дехто казав розгублено:

– Не знаю…

Траплялося й так, що слуга взагалі проходив мимо, нічого не сказавши. Яким огидним від цього було враження!

54. У місячну ніч

Негарно, коли місячної ночі проїжджає порожній екіпаж.

Коли в гарного чоловіка негарна жінка.

Коли вже літній чоловік з бородою забавляє маленьку дитину.

55. Служба при дворі

Служба при дворі – чудова справа. Для жінки нижніх верств немає нічого кращого. Проте ця справа цілком підходить і для шляхетних дам. Найкраще годяться на таку посаду гарненькі дами у красивому вбранні. Проте доросліші дами знають, як себе поводити, а тому, коли на них дивишся, то очі відпочивають. На мій погляд, для цієї справи слід відбирати найгарніших дам, які відповідально ставляться до своєї роботи, і одягати їх у красиве вбрання. Нехай вони носять довгі шлейфи та накидки.

56. Чоловіків має супроводжувати ескорт

Чоловіків має супроводжувати ескорт. Якщо у найгарнішого чоловіка немає почту, одразу складається враження, що чогось не вистачає. Посада міністерського секретаря зовсім, здавалося б, непогана, проте прикро, що шлейф у секретарів занадто короткий, а тому мати почту їм не дозволяється.

57. Одного разу…

Одного разу То-но бен стояв біля західної стіни канцелярії і дуже довго розмовляв з якоюсь придворною дамою. Тоді я вийшла надвір і запитала в нього:

– Хто це така?

– Бен-но найші, – відповів він.

– Як довго ви з нею спілкувались! А якби вас, як минулого разу, побачив старший секретар, вона б знову втекла кудись?

Тоді він розсміявся…

– Звідки ви про це знаєте? Я якраз сварив її за те.

То-но бен зовсім не намагається здивувати когось своїм вбранням або ж гумором, завжди тримається просто, невимушено. Усі думають, що він абсолютно звичайний чоловік, та я колись сказала імператриці:

– Він незвичайна людина.

Проте імператриця і сама це знає. Одного разу То-но бен сказав:

– Жінка робить макіяж для того, хто її обожнює. Чоловік здатен віддати своє життя заради людини, яка зрозуміє його.

Ми зрозуміли одне одного і пообіцяли одне одному, що будемо товаришувати і ніщо нам у цьому не завадить, як «білій вербі на річці Адо».[68] Проте молоді дами зло жартували над чоловіком:

– Він зовсім не вміє триматися на людях. Ані вірша продекламувати, ані сутру зачитати. Нудний і квит.

– Мені все одно, які в жінки брови й очі, хай навіть буде широкий лоб, а ніс приплюснутий, аби тільки в неї ротик був маленький, кругленьке підборіддя і шия красива, а ще, щоб голосок був приємний.

От після того і побільшало у чоловіка недругів: усі жінки з гострим підборіддям та неприємним голосом навіть капості імператриці про То-но бена розповідали.

То-но бен завжди підтримував зв`язок з імператрицею через мене, а коли мене не було в палаці, то навіть писав листи або ж сам до мене навідувався.

– Раптом ви запізнитесь, тоді передайте імператриці, що То-но бен сказав те-то й те-то.

– Але ж у палаці є безліч людей, які могли б передати ваше повідомлення, – сказала я. А потім ще й додала: «Найкраще для людини – це користуватися всім, що вона має».

– Такий уже в мене характер. Ну вже який є.

– Проте в народі говорять: «Не соромтеся себе переборювати», – заперечила я йому вслід.

– А ще в народі говорять, що ми з вами добрі приятелі. Чому ж ви так мене соромитесь? Покажіть мені своє обличчя.

– Ні, не можу. У мене зовсім не миле личко. А ви раніше говорили, що зовсім не любите таких жінок.

– Ну що ж, можливо, і справді ви мені не сподобалися б. Тоді краще не треба показувати мені свого обличчя.

І з тих пір, навіть коли в нього була можливість подивитися на мене, То-но бен сам закривав своє обличчя.

Був кінець березня, зимовий одяг уже став занадто важким, а тому всі змінили його на більш легке літнє вбрання, а нічна варта взагалі навіть спіднього не одягала.

Одного разу ми з Шікібу-но омото спали до самого ранку, аж поки нас не розбудило рипіння дверей: до нашої опочивальні зайшов сам імператор з імператрицею. Вони так розсміялися, коли побачили нас таких спантеличених. Ми лише встигли надіти накидки, навіть не могли встати з ліжка, решта одягу лежала на підлозі. Наше волосся було розпатлане. Імператриця та імператор дивилися на варту біля палацу. Начальники варти прийшли до наших опочивалень і почали щось розповідати, навіть не знаючи, хто ще є у нас в гостях, а імператор, посміхаючись, наказав не говорити, що він також тут присутній. Потім імператор сказав: «Пішли за мною», на що ми одразу відповіли: «Але ж нам тоді обов`язково треба набілити обличчя…».

Згодом, коли імператор з імператрицею вже повернулися до своєї частини палацу, ми з Шікібу-но омото говорили про те, як це було прекрасно – побачити господарів. Раптом помітили, що бамбукова штора південних дверей трохи відхилена. Спочатку ми подумали, що то Норітака, і продовжували собі розмовляти, проте обличчя чоловіка висунулося ще більше, він посміхався і дивився на нас. І це був не Норітака. Який жах! Ми закричали і, сміючись, сховалися, щоб не показувати свої обличчя. Але було вже пізно, чоловік побачив моє обличчя. І це був То-но бен. Як прикро, адже

1 ... 19 20 21 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Записки в узголів’ї», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Записки в узголів’ї"