Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Григорій Квітка-Основ'яненко 📚 - Українською

Читати книгу - "Григорій Квітка-Основ'яненко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Григорій Квітка-Основ'яненко" автора Леонід Володимирович Ушкалов. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 29
Перейти на сторінку:
примоститься… А вечір вони завжди проводили вдвох. Григорій Федорович читав Анні Григорівні те, що написав за день, вони обговорювали прочитане, публікації в столичних журналах… Як згадував Валер'ян Андрійович Квітка, письменник у всьому радився з дружиною, часом «сліпо довіряв її думкам, а коли в його творах ішлося про вищий світ, французьку мову, освіченість, то він слухняно виконував її настанови». Так проходив день за днем. Квітка-Основ'яненко писав багато. Крім комедій та романів, у його доробку є і зворушливо-трагедіальна історія «слобожанської Лукреції» – повість «Панна сотниковна», і різдвяне оповідання «Фенюшка», і етнографічний нарис «Украинцы», і «фізіологічна» замальовка «Знахарь», і пройняте християнською моральною наукою оповідання «Добрый пан», і засновані на анекдотичних фабулах «Знакомые незнакомцы» та «Ботфорт»… Утім, якби Квітка-Основ'яненко написав тільки ці твори, він, мабуть, так би й залишився в історії літератури серед письменників другого, а то й третього ряду. Те, що зробило його справді неповторним, були українські повісті й оповідання. Коли 1833 р. в другій книжці харківського альманаху «Утренняя звезда» (ініціатором цього видання був Квітка) побачили світ «Супліка до пана іздателя», «Салдацький патрет» та уривок з повісті «Маруся», – це був початок нової епохи в українській літературі. А вже восени наступного року в Москві з'явився друком перший том «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком», куди, крім «Салдацького патрета» й «Марусі», увійшло також оповідання «Мертвецький Великдень». Ще через три роки там-таки в Москві було оприлюднено й другий том Основ'яненкових «Малороссийских повестей…»: «Добре роби – добре і буде», «Конотопська відьма», «От тобі й скарб». Відтепер Квітка з повним на те правом міг сказати: «Мої герої та героїні всі в квітках і запасках, усі з тутешніх місць». Чому Квітка-Основ'яненко став писати по-українському? Сам письменник у листі до Петра Плетньова від 8 лютого 1839 р. пояснював це так: «Мені було прикро, що всі літають під небесами, вигадують пристрасті, видумують характери, а чому б не подивитись направо, наліво й не писати про те, що трапляє на очі? Живучи в Україні, призвичаївшись до мови її мешканців, я навчився розуміти їхні думки й примусив їх своїми словами переказувати їх публіці… І зізнаюся вам, описуючи Марусю, Галочку та інших, не можу, не вмію змусити їх говорити загальновживаною мовою…».

А все почалося зі славнозвісної «Марусі», яка стала справжнім архітвором Квітки-Основ'яненка. Недаром Квітчині знайомі казали, що йому не треба інакшої епітафії, ніж ось ця: «Він написав „Марусю“». Можна згадати й геніального поета Тараса Шевченка, котрий у листі до Квітки писав: «Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як, може, ніхто на всім світі. Ваша „Маруся“ так мені вас розказала, що я вас навиліт знаю». Історія появи цієї повісті така. Десь на початку 1830-х pp. добрий приятель Квітки Петро Петрович Гулак-Артемовський, що був на ту пору не лише професором словесного факультету Харківського університету, а ще й знаним українським письменником, пережив глибоку душевну кризу. Чудовий поет, який своїми романтичними баладами «Твардовський» та «Рибалка» прагнув вивести українську літературу за вузькі рамки «котляревщини», тобто за рамки бурлеску й травестії à la перелицьована «Енеїда», кидає поезію та й узагалі розчаровується в українському слові. Може, така радикальна зміна світоглядних настанов Гулака була пов'язана з одним дуже прикрим для нього інцидентом, про який розповідав Михайло Драгоманов у листі до Петра Лаврова від 5 лютого 1877 р. Мовляв, у 1830 р. князь Микола Рєпнін-Волконський, який був тоді військовим губернатором Малоросії, «пропонував зберегти козацькі полки, набрані в Чернігівській і Полтавській губерніях для війни турецької та польської» (вісім козачих полків по тисячі чоловік були сформовані передовсім з метою придушення польського «Листопадового повстання» 1830 p.). Тим часом імператор «Микола Павлович усіх їх відправив на кавказьку лінію, Рєпнін був відставлений (кажуть, у нього був обшук), а малоросійське генерал-губернаторство перейменоване в Чернігівське, Полтавське та Харківське з резиденцією в Харкові, а не в Полтаві. Тоді ж таки був обшук і в харківського професора Гулака-Артемовського…». Та й загалом, у той час Артемовський переживав чи не найважчий період свого життя. У листі до Михайла Погодіна від 2 липня 1832 р. Квітка писав: «Петра Петровича спостигло неймовірне нещастя. Його молода, прекрасна, добра дружина після перших пологів… була налякана, тому втратила розум у прямому сенсі цього слова. Ні допомога медиків, ні всі старання досі нічим не можуть зарадити. А що найгірше, так це те, що вона не впізнає знайомих та і його самого сприймає як свого найбільшого ворога. Яка ж мука для ніжного чоловіка бачити все це від тієї, котра досі любила його так пристрасно».

Отож, якось у дружній розмові Квітка попрохав Гулака написати по-українському «що-небудь серйозне, зворушливе». Але той почав стверджувати, нібито українська мова для цього не годиться. І щоб довести Гулакові, що по-українському можна написати «і звичайне, і ніжненьке, і розумне, і полезне», Квітка-Основ'яненко створює свою повість «Маруся». Анна Григорівна перегодом згадувала: «Артемовський казав, нібито українська мова груба, тож Григорій Федорович і написав „Марусю“». Зрештою, не тільки «Маруся», але й інші елегійні Квітчині повісті були ніби продовженням дружньої суперечки з Гулаком-Артемовським. У листі до Михайла Погодіна від 2 червня 1834 р. Квітка казав: «Вони написані, щоб розв'язати суперечку, нібито нашою мовою не можна написати нічого серйозного, ніжного, а одне тільки грубе, лайливе, блюзнірське». Саме так сприйняли цей твір і читачі. Наприклад, у своїй рецензії на другий випуск «Малороссийских повестей…», надрукованій у газеті «Северная пчела» за 16 листопада 1837 p., Євген Гребінка писав: «Давно хтось сказав, що українською мовою можна писати одне лиш комічне. Перед нами був факт: „Енеїда“ Котляревського, пародія в дусі фламандської школи, і люди, переконані цим фактом, сприйняли хибну думку за істину. Та варто прочитати „Историю Малороссии“, придивитись до характерів її героїв, прислухатись до їхніх пісень, щоб пересвідчитися, що народ з таким залізним характером, з такими глибокими почуттями може й не сміятись. Ще в 1834 році видав Основ'яненко першу частину своїх прекрасних повістей, з яких видно, що він не поділяв прийнятої всіма гадки. У його „Марусі“ лагідні почуття показані так добре, що навіть прибічники цієї гадки, котрі мали намір сміятись до знемоги при одному імені Марусі, під кінець повісті плакали». А за основу своєї повісті Квітка взяв мотив марності дочасного людського життя.

Зворушлива історія кохання та смерті Марусі й Василя, що розпочинається зі скрушного оповідачевого: «Чи ми ж на сім світі вічні?» – домежно виразно оприявнює найзаповітнішу думку елегійних

1 ... 19 20 21 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Григорій Квітка-Основ'яненко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Григорій Квітка-Основ'яненко"