Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Хорольський уезд. По сведениям от 30/VIII, банды Келеберды оперируют (в) Горошенской, Оболонянской, Рокитнянской, Худолеевской волостях численностью до 400 штыков…»[94]
Комуністичний краєзнавець Олексій Бондар писав про повстанців: «Вони гордилися тим, що їхня одежа була в крові, не знімали її, роз’їжджали в ній по селу, намагаючись потопити в крові і революційну владу, і тих, хто їй був радий…»[95]
Писав би краще про звірства більшовиків… Ось список хліборобів, розстріляних під час одного з наскоків на Вереміївку карального червоного загону:
1. Грицай Самійло Дорофійович.
2. Гончар Дорофій.
3. Гончар Хтодось Дорофійович.
4. Душейко Семен.
5. Душейко Петро Іванович.
6. Душейко Петро Васильович.
7. Казидуб Павло Корнійович.
8. Куліш Василь Михайлович.
9. Куліш Іван Олексійович.
10. Огдянський Іван.
11. Шарий Дмитро (Сорбен).[96]
Вина цих людей полягала в тому, що вони були першими, хто потрапив під руку московським катам…
Одним із чекістських способів було використання у боротьбі проти повстанців їхніх колишніх товаришів, які з тих чи інших причин пішли на співпрацю з ЧК. Сталося так і на цей раз: невдовзі до загону Келеберди чекісти заслали такого собі Диньку, товариша Панаса ще з часів служби на флоті. Отаман, досвідчений конспіратор, довірився сентименту старої дружби і призначив Диньку своїм заступником.
Козацька старшина сотні була невдоволена таким рішенням і пильно стежила за новачком. Після появи Диньки, який перед тим був червоним воєнкомом Оболонянської волості, почалися неприємності — Вереміївську сотню почали пресингувати, ганяти з місця на місце. В останні дні серпня 1920-го під хутором Гузичі (між селами Вереміївка і Жовнине) Келеберда потрапив у засідку.
Бій із винищувальним загоном Білика став фатальним для загону. Коли отаман кинув клич: «Полундра! В атаку на прорив!» — Динька вистрелив із маузера йому у спину (за іншими даними — в голову). Після чого голосно заявив: «Я його замісник, загоном командую я!» Та не поталанило Диньці поотаманувати: його було схоплено охороною Келеберди і зв’язано.
Коли сотня разом із пораненим отаманом вирвалася з оточення, Диньку допитали і врешті розстріляли як чекіста із Полтавської губернської ЧК.[97]
Є й інша версія про цей бій.
У цей день Панас, як і завжди, був у типовому українському одязі: широких штанях, вишитій сорочці і брилі. А отже, вирахувати його було неважко. Під час бою більшовицький посіпака Білик весь час командував: «По широкіх штанах, по вишитой рубашкє, по брилю — огонь!» Куля врешті ніби й потрапила в отамана.[98]
Про цю подію дурисвіт О. Пшиченко написав вірша «Витязям червоним»:
У заплавах придніпровських Появивсь новий Махно — І по травах по шовкових Пролилось багрян-вино. Поріднивсь він із бідою, Дезертир і юди брат. А зовуть Келебердою, З Вереміївки цей кат. Хмара чорна над Сулою — Куркульня рахує дні. Шаблі крешуть під горою В січі жаркому вогні. Білик вийшов через Жовнин В Гузичеві хутори І рубає, гніву повен, Тисне банду до гори. З-під Ірклія б’є гармата, Степом кинулись бійці. То несе ревком розплату У міцній своїй руці. Січа горне Гузичами, Похитнувсь бандит в сідлі… Загорілась кумачами Правда в кожному селі. Відгули громи вогневі, Запалав жоржини цвіт, Слава тим, що в дні Жовтневі Здобули нам новий світ!
Все ж, попри переможні реляції червоних, вони змушені були визнати, що ніхто не бачив убитого Келеберди. Після бою під хутором Гузичі між вереміяками пробігла чутка, що Келеберду поховали за Сулою у Чубаровому лісі.[99] Ходили поголоски, що отамана віддали
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.