Читати книгу - "Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець"

Мерселлі також засипав порошок усередину кулі на ланцюгу.

Дівчина не знала достеменно, що вони роблять, але кожен здавався цілковито поглинутим своєю справою.

І тут рука Мерселлі уповільнилася. Він зиркнув на Жаррака через плече. Той не озирався, зовсім нахилився до ціпка: сутеніло, а Канре вже дізналася, що маестр зле бачить.

Його суперник поклав баночку в траву.

Натомість він дістав ніж.

Дівчина скрижаніла: це підготовка до дуелі чи порушення? Так повинно бути чи ні? Їй не були відомі правила сутичок чаротворців.

Якщо закричить — видасть себе, Жаррак зверне на неї увагу і, якщо це напад, вона дасть зайву мить Мерселлі.

Треба натомість привернути увагу нападника. Треба!

Канре вхопила торбинку, намацуючи її вміст. Але не встигла нічого вдіяти: Мерселлі замахнувся і вдарив Жаррака в голову руків’ям ножа.

Маестр схопився за скроню лівою рукою і сягнув по ціпок, який випав у траву.

Не схоже, що так мало бути за правилами. Ну зовсім.

Зате схоже, що юнак під впливом закляття ейфорії вирішив завершити дуель ще до початку.

Пальці Канре стиснулися довкола пляшечки з порошком від головного болю. Жаррак сказав, що не хотів, аби вона почувалася слугою на цій прогулянці.

«Якби ти не була слугою. Якби… Що б ти зробила?» — спитала вона сама в себе.

Замахнулась. І кинула.

Секунда скрижаніння. Секунда без повітря.

Канре підхопила поділ обома руками і вибігла на галявину, проклинаючи подумки власну легковажність.

Мерселлі, як був навколішках, повалився обличчям на землю. Жаррак швидко вхопив ціпок, але похитнувся, підводячись.

Порошок від головного болю осів на землю довкола голови непритомного чаротворця, вибілюючи його волосся. Частинки скла блищали проти яскравого, повновидого місяця.

— Стій там! — гаркнув Прест.

Дівчина завмерла, ніби звук голосу маестра був стрілою, яка пришпилила її до місця.

Чаротворець глибоко вдихнув, задер голову, похитав нею. Тоді двічі вдарив ціпком об землю. Мерселлі глухо застогнав. Жаррак шепотів щось швидко, тихо — ніби вітер, який лоскоче траву. Поки шепотів, тиша довкола, здавалось, розбухала і витісняла всі звуки. На Канре напирав тиск, котрий намагався відштовхнути її геть. Але вона стояла, міцно впершись ногами в землю. Перед очима сріблилася запона — як мильна бульбашка, вона розросталась, заковтуючи все.

Жаррак заплющив очі. Він змахнув ціпком — лясь! — і запона тріснула.

Синява сутіні знову стала синявою. Лезо ножа відблискувало в траві разом з уламками скла.

— Я заледве затуманив ті секунди, коли ти вцілила йому в голову, — озвався Жаррак тихо. — Ейфорія, звісно, суттєво допоможе — вона має гарну схильність плутати думки. Не хочу, щоб цей невгамовний почав розшукувати мою віннську супутницю, якщо він помітив тебе бодай краєм ока. Але треба тут ще прибрати. Скло і… що це?

— Порошок від головного болю, — видихнула Канре і кинулася збирати уламки у траві. Їх було небагато, а найдрібніші вона вирішила просто втоптати в землю: навряд чи великий маестр буде перекопувати тут усе.

— Зробимо ось так. — Жаррак дістав одну зі своїх баночок з порошками — дівчина роздивилась темно-вишневий, синій і пісочний. Маестр шепнув, постукав навершям ціпка по баночці — вона тут же хряснула в його руці. Чаротворець скривився — розсік долоню, бо був без рукавички, — а тоді випустив скло на землю.

— Коли очуняє, хай упевниться, що я сам розтрощив це об його голову. Таке зілля недороге, можна пожертвувати.

— Якщо він вимагатиме повторної дуелі…

— О ні, — Жаррак розсміявся й додав: — Естіенн не чинитиме цього. Сьогодні він піддався на провокацію через ейфорію, але Мерселлі високо цінує своє життя. Бачиш же — скористався відсутністю свідків і хотів покінчити зі мною ще до дуелі. Ну як покінчити… не думаю направду, що він би мене зарізав. Хоча — хто знає?

Канре пересмикнуло від того, як легко маестр говорив про це. Наче знав усе наперед. Наче чекав цієї випроби. І тому не відступив.

— Чому тоді ви пішли на це?

— Бо міг, — здвигнув плечима Жаррак. — Але не хотів викликати сам — батько мій суворо проти дуелей, навіть коли вони не смертельні. А якщо вже отримав таку нагоду, то чого б не покінчити з цією суперечкою? Вона мені вже остогидла. Та якби Мерселлі хотів чесності, то запропонував би покликати заступників.

— Якби він ударив вас сильніше…

— Я грав.

— Прошу?

— Я вже трохи вивчив поведінку Естіенна. Тому наклав на себе захисне закляття. — Жаррак підняв пасма, які падали йому на лице, і продемонстрував Канре ліву скроню, місце удару.

Там не було ні сліду. Ні найменшого синця, подряпини чи кровопідтьоку.

— Зрозуміло.

Дівчина охолола й усвідомила, яким поривчастим та зайвим було те, що вона зробила. Казав же маестр: іди додому.

— Але ти дійсно врятувала мене, — додав він. — Захисне закляття дуже висотує сили, тож я наклав його лише в зоні голови та шиї. А тоді так невчасно впустив ціпок, що цілком міг підставити Мерселлі спину, поки тягнувся б по зброю. А тепер нам варто звідси піти. Скоро він опритомніє.

Канре кивнула. Вона вірила Жарракові, вірила, що його чар позбавить їх проблеми. Але всередині відлунювало усвідомлення того, що вона зробила. Навіть якщо ніхто не дізнається, вона сама знатиме, що спроможна на це.

Дорогу до маєтку здолали швидко й мовчки — маестр дуже поспішав. Вони встигли дійти додому, минути алею й відчинити головні двері — але на порозі Жаррак схопився за одвірок і повалився додолу.

Після раптового падіння