Читати книгу - "Одна ніч, Ясміна Лав"

Бачу, як лікар дивиться на маму, а потім опускає очі...
Щось тут відбувається і здається я розумію що...

-Добре... Я піду до Дімки, а ви тут... Обговоріть здоров'я брата..- хіхікаю і бачу як вони обоє соромляться.

Значить, я все правильно зрозуміла ...
Звичайно, у мене є батько ... Але після всіх пролитих мамою сліз, я так хочу щоб вона була щаслива. 
Чисто по-жіночому.

-Дімочка, як ти, братику? - підбігаю до брата і обіймаю його.
- Ай, ай .... обережніше, розчавиш. Все добре.

І справді, він виглядає набагато краще, ніж раніше. 
Навіть щоки почервоніли і, на мою думку, трохи одужав... 
На очах з'являються сльози...

-Ти чого? Не плач. Я вже скоро знову футбол ганяти буду ...- сміючись каже брат.
-Ну , в цьому я не сумніваюся ...

У палату входить мама. Вона посміхається, підходить до нас і обіймає.
Це найщасливіший момент за весь минулий рік.
   ***
Додому ми з мамою прийшли ближче до вечора.
Ніяк не хотіла йти і залишати брата. Ми згадували дитинство та розповідали смішні історії. Давно не почувала себе так добре, як зараз. 
Але коли Діма заснув, все ж таки довелося піти.
Вдома було порожньо, батька ще немає.

-Його вже три дні немає ...- каже мама, розкладаючи на столі продукти, які ми купили дорогою додому.
-Все так погано...? Я маю на увазі між вами ... - все ж таки задаю питання, що турбує мене.
-Ні, непогано .... Ми живемо як сусіди .... Давно ...
-Мамо, мені так шкода ...- підходжу і обіймаю маму за плечі.
-Ні, Ні .... Алісочка ... Ти що?
Все добре... Просто так буває... Я вдячна вашому батькові за ті роки, які ми були разом. Вдячна за таких чудових дітей. - усміхається мама і цілує мене в лоба.
-Значить .... Анатолій Борисович ...?
-Я поки не знаю .... - мама відразу бентежиться, але на обличчі з'являється ніжна посмішка.
-Все, все .... Пора їсти.
    ***
Повечерявши, мама зробила нам чай і принесла мій улюблений полуничний пиріг. Найбажаніше частування мого дитинства.

-Аліса ... Я хочу знати правду. Звідки ти взяла гроші?

Ось ,я так і знала, що знову випливе ця тема ... і цього питання я боялася. Бо брехати не вмію, а мамі не брехала взагалі ніколи. Правда, сподівалася, що пронесе, але мабуть ні.

-Я ж говорила .... Я заробила гроші. Там, де проходжу практику. Їм потрібні були в ресторан офіціантки, ось я й пішла. А ще в готелі завжди не вистачає покоївок .... теж підробляла ... - кажу швидко, дивлячись у чашку з чаєм.
-Аліса, це правда?
-Звичайно, правда, мама.
-Тоді я буду тобі надсилати гроші щомісяця, скільки зможу ... а то сама не зрозуміло на що живеш ...
- Мамочко, не потрібно. Ти геть сама все тягнеш - і Дімку, і будинок, ...
-Я все сказала ... Чи ти мені збрехала ...?

Розумію, що в даний момент краще буде погодитися. А то вона не відчепиться. Потім щось придумаю, щоб мама гроші не надсилала.
    ***
Вранці я прокинулася раніше за маму. Щоб не будити її, тихо сходила в душ і пішла на кухню. 
Батька досі не було. 
Зваривши собі каву, вирішую порадувати маму і спекти млинців.

-А я то думаю, що так смачно пахне ... 
-Ой, я тебе розбудила?

Мама входить у кімнату, посміхаючись і сідає на стілець.

-Ні, я сама прокинулася. А тут такі запахи...
-Ось, будь ласка...- кладу перед нею тарілку з млинцями, поруч полуничне варення та гарячу каву.
Мама встає і цілує мене.
-Спасибі, доню.

Сніданок виходить чудовим. Після збираю посуд, а мама приймається його мити.

-Ти в скільки годин їхати збираєшся? - запитує мама.
-В обід...
-Відпочинь хоч трохи .... Весь день працюєш там, ще й навчання.
-Мамочко, все добре ...
-Подружки твої от .... Заміж вискочили та й сидять собі вдома ... з дітьми няньчитися ...
-Ну ти і видала .... Мені що, в двадцять років потрібно загребтися в памперси ...?
-А що...? Нічого поганого у цьому не бачу.
-Ой, матусю .... ні, дякую ...

Нашу розмову перериває гуркіт біля дверей.

-З'явився .... - тихо вимовляє мама ...

Виходжу в коридор і бачу в мотлох п'яного батька... Ну ось, знову...
Коли ж він візьметься за розум...

- Тату....
- Ооо ... Доця. Приїхала...

Чоловік ледве ворушить язиком. А перегар від нього такий, що стояти поруч просто неможливо.

Пересилюю себе і допомагаю татові встати з підлоги. Тягну його в кімнату і не дійшовши до ліжка, він починає хропіти на підлозі.
Ну що ж... Добре, хоч килим теплий... Кидаю на нього, зверху ковдру і виходжу, зачинивши двері.

Коли повертаюся на кухню, мама сидить за столом. Витирає очі... Знову плаче...
Як же мені шкода її. 
А ще шкода Дімку. Він ще маленький і тато йому потрібен. А тут який тато...?
Чому він може навчити ?

-Мамочко, я буду рада, якщо у вас з Анатолієм Борисовичем все складеться.

Сідаю біля колін мами та обіймаю її. Мама притискає мене міцніше, і сльози починають литися по її щоках.
    ***
В обід я почала збиратися. 
Потрібно повертатися до гуртожитку. Мама, як завжди, напхала мені повну сумку їжі, ніби я там голодую ... і навіть не дала переглянути що поклала. 
Щоб я щось звідти не виклала, як мені пояснила. До самого мого від'їзду батько з кімнати так і не вийшов.
І напевно я навіть рада цьому...

Всю дорогу, сидячи в автобусі, я думала про те, як же зараз повинна працювати в цьому готелі ...?
Та й взагалі, навіщо Артур дозволив мені працювати там?
І його ця пропозиція – розпочати спочатку наше знайомство... Навіщо?
    ***
Нарешті, гуртожиток... Якось мене зовсім замучила ця дорога. 
Витягую сумку на зупинці і залишається тільки перейти дорогу, пара метрів вперед і я на місці. Біля самої будівлі біля мене зупиняється вже знайома мені машина...
З неї виходить Артур і схоже він злий...

Опускаю сумку на землю, а чоловік підходить до мене впритул.