Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"

       - Ви тут не вперше? - запитав я, хоча вже був впевнений, що не помилився.

      - Так, це моє улюблене празьке кафе зі старих. Є більш цікаві місцини, та ця ближче до готелю – часу до від’їзду обмаль.

Я з апетитом їв свій сніданок, поки Анна із задоволенням смакувала крем-брюле. Час було повертатись. Рахунок вона схопила проявивши неабияку спритність.

      - Навіщо? Це робочий візит – не бачу сенсу в такій позиції.

     - На даний момент я просто насолоджуюсь в неробочий час улюбленим десертом, щодо вчорашньої вечері – питань не маю.

      - Може ще і за мене платити плануєте?

      - Жодних проблем. Плачу тими грошима що ви мені нараховуєте, Гліб Демидович.

      - Бухгалтерія нараховує. А отримуєте ви їх на за гарні очі, а за свою працю.

Я кинув на стіл її карту, вклав свою і кликнув офіціанта, щоб вже розрахував нас і не довелось продовжувати недоречну суперечку на порожньому місці. Від моменту виселення з готелю і до повернення в столицю вже майже не спілкувались – я постійно розмовляв телефоном, вона занурилась в ноутбук. На пероні столичного вокзалу звично підхопив її валізу і попрямували до машини, що вже на нас чекала.

      - Здається, раніше про це не говорив, та сьогодні у вас вихідний. З потягу в офіс - не найкраща ідея.

      - Ви також дослухаєтесь власної поради, Гліб Демидович?

Від постійного по-батькові я почувався незвично та роздратовано, але пропозицію не повторював – її особиста вперта справа.

       - Я мушу відмовитись від дня відпочинку – справ занадто багато.

      - У мене теж. Ви ж мабуть в курсі, що у асистента голови компанії напередодні великої угоди справ теж чимало?

        - Як скажете, Анна.

        - Саме так, Гліб Демидович.

Біля офісу вирвала валізу з моїх рук ледь не разом з правицею і стрімголов, не чекаючи на мене, кинулась до входу. Наздогнав її біля ліфту, поруч з нами нікого не було, між нами висіла непроникна тиша. Не порушила вона її до самого кабінету, лиш коротко з Валентиною привіталась. Вона була права – справ тепер всі мали більше ніж очікували. За два тижні потрібна і попередня угода, і кілька цікавих пропозицій на майбутнє. Час летів стрімголов і невблаганно наближався день чергової зустрічі. Цього разу в мандрівці потягом потреби не було – до Львова за шість годин автівкою дістанемось. Запросив Анну до себе в кабінет, надав всю додаткову інформацію, якої раніше не мала.

       - Виїздимо автівкою завтра в вранці. Звідки вас забрати?

       - З офісу.

       - Ви на дев’яту сюди з багажем поїдете? Який в тому сенс?

       - Мені так зручніше, - безапеляційно відповіла вона.

       - Жодних проблем.

   - Гліб Демидович, а пан Ксав’є досі імітує одномовність чи є шанс, що моя присутність не обов’язкова?

Тихо усміхнувся сам собі – Анна жінка вперта, досі сперечається.

       - А вам так не подобається ваша робота?

       - Це питання чи погроза? – вона нахилилась до мене, ніби готуючись до чогось більшого, ніж звичні словесні баталії.

        - Питання, - звісно лише воно, хоча і підбурювало щось всередині спитати "А якщо погроза?" і подивитись що далі зробить - певно, знову б здивувала.

        - Так, моє попереднє місце роботи мене цілком вдовольняло і подобалось наагато більше.

     - Шкода, що підвищення статусу та фінансового рівня вас засмутило. Та як ви самі бачите, ця робота вам дається ледь не заввиграшки. Окрім того, ці переговори без вас би і не почались.

      - То я талісман на вдачу?

     - Запорука якісного перекладу без сюрпризів. Людські ресурси варто використовувати раціонально і підлегла з ідеальним знанням французької в поєднанні з юридичним фахом це саме те що треба.

Вона мовчки відвела погляд до вікна, прокрутила коліщатка думок в своїй голові і повернула свої димчасті очі до мене.

      - Щодо дрес-коду настанов не буде?

      - Жодних.

Вона схвально кивнула і полишила мій кабінет. Свою помилку давно визнав - Анна безумовно заслуговує на повагу з мого боку. Знаю, що є прихильники практики, залучати до перемовин зі складними партнерами панянок, але ніколи і думки не мав, дозволити жінці за мої справи розрахуватись. Яким би врівноваженим себе не вважав, та миттєво та геть не ввічливо відправив би Франца під три чорти разом з його бізнесом, якби спобував перейти межі з Анною.