Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

Формування Північної союзної армії було схоже на синьо-білу хвилю, і на хвилі сталася серія вибухів. Лунали безперервні вибухи та спалахи, лунали різкі свистячі звуки. Різкий повітряний потік, здавалося, в одну мить перетнув відстань в десятки метрів, і зламані металеві кільця з дзвінкими звуками зіткнулися з його бронею.

Брандо не міг не примружити очі. Легка піхота, що стояла перед ним, почала свій останній наступ. Їх шикування було повністю по дузі, і вони перетинали мілини гірського потоку. Кристали, що розпалися, продовжували вибухати під ногами, і стовп води піднімався в повітря. Молоді обличчя падали в туман, а їхні супутники продовжували рухатися вперед по їхніх тілах. Метрів за п'ятдесят ліворуч і праворуч від гори Марченко та гори Віллеко під кронами дерев було невиразно видно піхотинців дивізій Фінна та Костянтина. У лісі розцвіли спалахи вибухів. Оскільки їм не потрібно було турбуватися про дружній вогонь, лучники випустили майже всі свої стріли по двох горах. Оглушливий звук вибухів ледь не перевернув землю. Гілки чорних сосен були зламані і знесені вибуховою хвилею, і прапори двох північних союзних військ падали один за одним.

Раптом з поля бою вирвалося кілька спалахів світла.

.

Брандо відразу зрозумів, що це таке. Це була магічна атака! У бій вступили чарівники Північної союзної армії. Кілька полум'я в одну мить перетнули тисячі метрів і в одну мить перетворилися на вогняні кулі розміром з людську голову. Але над приватним військом вельможі відразу ж відкрилася світло-блакитна водяна завіса. Вогняні кулі врізалися у водну завісу і перетворилися на незліченні червоні полум'я, які бризкали на всі боки.

,

Але гуркіт, викликаний вибухом, все одно викликав переполох серед приватної армії графа Аудіна, і стрій став безладним і пухким. Брандо знав, що справи йдуть не дуже добре. Він хотів підбадьорити солдатів, але перед ним пролунав чіткий і спокійний голос.

Не відступайте, я тут! Я буду з тобою і буду битися пліч-о-пліч з тобою! Голос Її Королівської Високості був твердим і спокійним, але бліда рука дівчини, яка стискала руків'я її меча, розкривала її справжні почуття.

Ваша Високість! Брандо раптом обернувся і побачив принцесу Грифіну, що стояла неподалік від нього.

.

Принцеса Грифіна глянула на нього, її срібні очі наповнилися тривогою. Але вона обернулася і урочисто вигукнула: Я принцеса Еруїна! Сьогодні я дозволю нашій крові текти разом! Величність королівської сім'ї як і раніше була дуже впливовою серед простолюдинів. Побачивши, що позаду них стоїть і принцеса, метушня рядових солдатів вельмож чудесним чином вщухла.

.

Побачивши це, Фрея зробила крок вперед і приєдналася до першого ряду. Вона витягла меч і стала пліч-о-пліч з рядовими солдатами вельмож. Хоча ця дівчина з сільської місцевості Бучче не була хорошою в словах і вчинках, і не знала, як сказати будь-які пристрасні слова, щоб надихнути людей, поки вона тримала Священний Меч Левове Серце обома руками і не робила ні кроку назад, чоловіки не соромилися б залишити свої позиції і дозволити їй зустрітися з армією наодинці.

,

Позаду неї кілька студентів Королівської лицарської академії, які все ще перебували на центральній позиції, подали приклад і стали в авангарді. Ніхто не говорив, але їхні тіла, здавалося, сяяли невимовним духом. У цей момент серце Брандо калатало, але він також відчував, як закипає його кров.

Він поклав Халран Гею і поклав її перед грудьми. Він підвів голову і подивився вперед. Лінія синьо-білих хвиль проходила крізь дим, що утворився від вибуху. Легка піхота армії Північної коаліції вже перетнула річку і була поруч.

Віконт фон Дугнінг пройшов крізь вибух в агонії, випльовуючи пісок у рот. Він підвів голову і подивився крізь дим і вогонь. Дивно, але він побачив, що рядові солдати графа Одіна щойно заспокоїлися від метушні. А ще у них блискучі офіцери Ця думка промайнула в його голові.

.

Дві армії з гучним тріском врізалися одна в одну.

Рядові солдати дворян всі простягли списи. Алебарди в руках легкої піхоти Біла на фронті були пробиті ще до того, як вони змогли до них дістатися. Гострі списи пронизали похилі нагрудники легкої піхоти Біла, і вони впали на землю рядами. Здалеку прапор Ластівчиний хвіст легкої піхоти Біла в першому ряду розвалився, як пшенична стерня.

.

Рядові вельможі зробили крок назад, але другий ряд легкої піхоти Біла вже проштрикнув своїми алебардами ліс списів. Однак усі ці алебарди даремно вдарялися об великі щити. Рядові дворяни в задньому ряду проколювали списами щілини між великими щитами і влучно пробивали рибу, яка прослизала через сітку на землю.

.

Однак легка піхота на задньому ряду продовжувала рухатися вперед, проходячи повз трупи своїх товаришів. Рядовим солдатам дворян нічого не залишалося, як продовжувати відступати. Тому що удар з кожного боку не був рівномірним, хоча офіцери в першому ряду кричали на повні груди: Відступайте!. Відступ! Але перший ряд бойової лінії все одно почав мати суцільні переломи.

,

Брандо кричав у серці, але зрозумів, що легка піхота Біла на іншому боці не скористалася цими переломами. Вони просто наступали наосліп. Тоді він зрозумів, що командує лише приватною армією дворян. Інша сторона була просто нерегулярною армією, сформованою легкою піхотою, яку навіть не можна було вважати першим класом.

Він зітхнув з полегшенням. Він дійсно був занадто невротичним. Адже це був лише рік Меча. Солдати на полі бою не були знаменитими солдатами майбутнього. Він трохи заспокоївся і підвів голову. Він побачив, що в морі шоломів, наконечників щитів, наконечників списів і прапорів вдалині кружляє група рейнджерів сухопутних драконів.

Це той хлопець

Брандо зрозумів, що інша сторона чекає на можливість, чекаючи, коли розломи розширяться до точки, коли рейнджери зможуть скористатися можливістю.

.

Він підсвідомо дивився на північне підніжжя гори Марченко і гори Віллеко, і фон Дугнінг зробив те ж саме. Молодий віконт осідлав на спині сухопутного дракона і побачив, що на узліссі вже з'явився авангард загонів Фінна і Костянтина. А прямо перед ними розташовувалися лівий і правий фланги приватної армії дворян.

,

Ех, вони просуваються швидше, ніж очікувалося. Віконт фон Дагнінг був трохи приголомшений. Він дуже добре знав, що таке дивізії Фінна і Костянтина, але не очікував, що вони зібралися і пройдуть крізь вибух у вирішальний момент.

.

Бог був на боці Сейфера.

Але коли він побачив ту саму сцену, в його голові промайнула думка, що Бесс добре впоралася