Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

Приватна армія дворян повільно відступила, стоячи спиною до гори Анкер, а преторіанські гвардійці Сірого Фін Нага і студенти Королівської лицарської академії швидко з'явилися на своїх флангах біля південного підніжжя гори Анкер.

Віконт фон Дунінг миттєво зрозумів, що хоче зробити Брандо. Сконцентруйте переважаючі сили на лівому і правому флангах, заманіть і знищіть основні пункти армії Північної коаліції на горі Марченко і горі Віллеко, і нехай основні сили піхоти Біла утворять важливий пункт для завершення оточення. Подати сигнал прапору, негайно наказав віконт фон Дугнінг. Скажіть віконту Фінну та барону Костянтину, щоб вони трималися. Скажіть їм, що перемога не за горами.

.

Він на мить зупинився. Передайте мій наказ графу Вітокіну. Було б краще, якби ви могли попросити його віддати той самий наказ ще раз.

.

Кавалерист, який передав наказ, негайно відступив.

Битва поступово ставала гарячою.

!

Через неодноразові атаки шикування приватної армії дворян почало повільно нахилятися в один бік, як величезний шматок масла, що почав танути, а один кут серйозно відставав. Віконт фон Дунінг гостро сприйняв цю зміну. Він направив спис на фланги дворянської армії і вигукнув: Зосередьтеся на лівому фланзі! Знищіть спочатку їх головне формування, і перемога буде за нами!

! ,

Брандо почув, як граф Аудін заревів на повні груди позаду нього. Будьте обережні з рейнджерами, не виставляйте їм фланги! Вперше він відчув наближення кризи. Його опонентом дійсно був відомий в історії полководець. Якби це була лише битва командування армією, він міг би не бути його супротивником.

Пане Брандо, світле обличчя принцеси Грифіни почервоніло, а рука, що тримала меч, злегка затремтіла від надмірної сили. Вона озирнулася на коні, а скрізь вороги, наче в безкрайньому морі. Лівий фланг не може більше триматися!

.

Брандо лише кивнув їй.

Мейнільд, він одразу обернувся і закричав.

!

Так!

.

Я передам команду тобі.

.

Мейнільд обернулася, і під її чорним волоссям, що розвівається, Брандо побачив дивний вираз її очей. Але жінка-лицар більше не ставила запитань, а лише кивала головою.

Пане Брандо, ви ? Її Королівська Високість була трохи здивована. Що ви збираєтеся робити?

,

Брандо розвертав коня, і здивований голос принцеси змусив обернутися всіх молодших офіцерів і навіть лицаря. Вони були здивовані, побачивши, як їхній командир покинув лінію фронту і галопом поскакав на лівий фланг один.

?

Що він збирався робити?

Під придушенням союзної армії лівий фланг приватної армії дворян незграбно відступав, поступово розхитувався і поступово стискувався в невеликий трикутник. І поки вершники Дрейка фон Дунінга могли обійти фланг, це було лише питанням часу, коли вони впадуть.

.

Дороги назад не було.

?

Невже командир збожеволів?

Віконт фон Дунінг теж так думав. Хоча він не побачив Брандо, командир противника не здався на лівому фланзі і відвів центральне з'єднання. Його реакція була надто повільною. Він не міг стриматися від глузування. Можливо, він був занадто зарозумілим.

,

Яким би блискучим не було командування, для його виконання все одно потрібна була кваліфікована армія. Учні королівської сім'ї навіть не уявляли, що таке справжня війна.

Він уже бачив фланги приватної армії дворян і навіть панічні обличчя сільських шишок. Ці перелякані обличчя були точнісінько такі ж, як у звірів Кратоніна. Все це були інстинктивні реакції життя перед обличчям відчаю.

.

Рейнджери вирівняли списи і почали прискорюватися.

! -

Земля злегка здригнулася. Щоразу, коли величезні кігті Дрейка торкалися землі, камінці на березі річки котилися і танцювали, наче вколоті магією. Сухий пил піднімався в повітря і утворював дим. Але блискучий спис прорізав дим. Віконт фон Дунінг опустив своє тіло і зі звіроподібним ревом сильно встромив спис у руку в ворожий порядок.

Величезний удар прямо пробив щит овальної форми, але рейнджери продовжували прискорюватися, а Вершники Дрейка відбили щит своєю перевагою у вазі. Приватне військо дворян в одну мить розвалилося, і вони почали відступати.

,

Лише в цей момент віконт фон Дунінг зрозумів, що в його руках вже перемога. Далі поразка лівого крила Аудіна пронесеться через головну позицію принцеси, а потім легка піхота Біла та його рейнджери розділять поле бою, подібно до того, як вони зробили з дурними Людьми-Левами на полі бою на сході.

.

Але це було в цей момент.

.

Він почув далеке виття.

Цей крик, здавалося, долинав з дрімучого лісу, з безмежної пустелі. У цей момент у молодого віконта ніби з'явилися галюцинації. Він побачив темряву землі під срібним місяцем. Велетенські вовки скакали галопом.

Пролунав довгий ріг, а потім здригнувся ліс. Виття вовків, здавалося, вмить проникло в ліс, крізь час і відстань, здалеку і близько, одне за одним на всьому полі бою.

?

Вовки?

,

Чорна тінь затуляла сонячне світло над віконтом фон Дунінгом. Він підвів очі і побачив величезну істоту, що підстрибнула високо в повітря. Його чорне хутро блищало під сонячним промінням, а криваво-червоні очі наповнювалися холодним убивчим наміром. Було ясно, що після полудня, і сонце було яскравіше вогню, але молодий віконт не відчував на своєму тілі і сліду тепла. Йому було тільки холодно.

Він підсвідомо підняв списа, і спис встромився в шерсть величезного чорного вовка, відкривши під ним товсті кістяні пластини. Ні, це був просто рок. Кінчик списа намалював іскру на скелі. Це була не ілюзія, а реальне існування.

Віконт фон Дунінг чітко помітив, що чорний вовк скрутив своє тіло в повітрі, щоб уникнути його нападу, проскочив повз нього і приземлився неподалік від Дрейка.

.

Яка могутня сила віконта фон Дунінга відчула, як його рука злегка тремтить від надмірної сили. Він підвів очі і побачив, що в тіні передгір'їв гори Анкер з'являються сотні пар червоних очей. Вовча зграя скакала в лісі, і було видно, що вони мчать у їхній бік.

!

Це вовки!

!

Стільки вовків! Позаду нього піхота Біла також виявила свого нового ворога в першу мить. Фактично всі на полі бою бачили, як з одного боку поля бою линула хвиля чорного вовка. Узлісся нізвідки відчинило чорні двері світла, і величезні звірі вискакували один за одним.

!

Який безлад. Віконт фон Дунінг нарешті відреагував і не міг не проклятися в серці. Але він не встиг більше подумати, бо кіннота розганяла свій наступ. Він озирнувся на чорного вовка, з яким бився. Чорний вовк був залишений далеко позаду Селезнем, і, схоже, він не мав жодного наміру гнатися за ними. Натомість він розвернувся і кинувся до піхоти позаду.