Читати книгу - "Коли курява спаде"

Проте твір Алая в першу чергу вкорінений у тибетську культурну спадщину, обряди і звичаї власного народу, сплітаючи воєдино міф і сакральну літературу, народну релігію і розмаїття релігійних шкіл, давні історичні хроніки і реалії 30-х — кінця 40-х рр. XX сторіччя, невеликий, але вельми знаковий період в історії людства — землетрус, коливання якого відбивалися на периферії у відчутних для регіону подіях.

Точне визначення безіменним сином туси свого віку обумовлено традицією наслідування королівської влади в давньому Тибеті. Туси, як він вказує — слово іноземного походження, а насправді його батько г'єлпо — король. Правитель повинен бути фізично здоровим. Його особистості була властива сутність священних предків (ручен), що постійно перевтілювалася в кожному королі, коли він сягав віку зрілості тринадцяти років, і знаходилася в ньому, аж поки його старший син не досягав того ж віку і мав право сходити на трон, як наступна ланка в ланцюгу предків. Проте за більш давньою традицією право сходити на трон належало молодшому синові по досягненні відповідного віку. Автор роману майстерно вплітає в оповідь молодшого сина думки про вбивство батька (за ще більш архаїчною традицією, претендент на трон повинен у двобої здобувати право на трон). І не випадково у нього виникає бажання стати правителем: «Тож як чудово бути туси — королем на маленькому клаптику землі. Якби батько не набув мене по п'яні, у ту мить у мене б виникла думка вбити батька». Ілюстрацією сходження на престол стають епізоди, що фактично відтворюють цю можливість. Один — як репетиція: «За легендою, коли перший король великої Сніжної землі спустився з неба, його так само на плечах люди підняли прямо на троні. …Я ж зовсім нічого не знав про те, що першим володарем держави була людина, для якої плечі інших стали ношами». Другий епізод — можливість реально стати володарем: «…двоє кремезних простолюдинів раптом підхопили мене на плечі. Один ривок — і я виявився над виром людських голів. Натовп вибухнув оглушливими вітаннями. Я сидів високо над морем, утвореним людськими головами, і плив по бурхливих хвилях звуку». Але цього не відбувається: «О Небо, на якусь мить у моїй голові зринув план захоплення влади, однак коли я згадав, що я — усього лише дурень, цей план беззвучно луснув, мов бульбашка на джерельній воді. Ну самі подумайте, хіба може дурень стати туси для тисяч людей? Стати володарем людей?» Безіменний претендент — який часом не знає, де він і хто він, він несповна розуму, дурень, божевільний, мічений — не скористався слушною нагодою. Але з розвитком подій у романі, під час яких відбуваються зовнішні зміни навколо, зовнішні зміни в сприйнятті головного героя, і водночас змінюється він сам як ззовні, так і внутрішньо, міняється і його ставлення до влади.

Для розуміння структури роману, розвитку подій, реальних і майбутніх змін мають значення ігри, в які грають персонажі роману і вплив їх на розгортання панорами роману. Дошкою може слугувати звичайна земля з відтвореними клітинками і шістьма чорними і білими камінчиками для кожного гравця. Звичайна дошка для гри з білими і чорними камінцями у руках лами-цілителя перетворюється на поле, де вирішуються долі. Невипадковим є поєднання партнерів і результатів гри, хоча вони не завжди визначені. Життя є гра, а результати непередбачувані. Протистоять молодший син туси і раб, але майбутній кат; молодший син туси і срібляр, який був вільною людиною, але став рабом. В іншу гру, що зветься тундру або мігманг, грають туси Мерці й управитель, під час якої захоплюються камінці противника, замінюються на свої, збільшується чисельна перевага своїх, аби оточити камінці противника і залишити поле для власного маневру. Саме ці гравці можуть визначати долю держави, добробуту і процвітання або, навпаки, призводити до її знищення, зникнення народу, знецінення духовної спадщини.

Автор вводить у роман прадавні міфи, що властиві тибетській народній міфології, добуддійській релігії бон, буддизму і буддійським релігійним школам, про світоутворення, появу тибетців, виникнення влади, зіткнення свого і чужого світів. Міф про створення світу наводиться у вільному переказі, що спирається на перші шість розділів Дзод пхуг, сакрального тексту релігії бон, за якими Всесвіт виникає з 7 (2, 5, 9) яєць; подальше творіння продовжується як результат видиху «ха» одного з персонажів міфу; від цього виникає вітер; від його обертання утворюється вогонь; від холоду вітру і жару вогню з'являється роса; на її краплинках збираються порошинки; їх збиває вітер, вони ростуть і виростають гори. За іншими міфами, космічне яйце знесла могутня орлиця чи черепаха, або земля виникає, тому що черепаха підняла її з океанського дна. Згідно з іншим міфом, г'єлронці (мешканці Г'єлронгу), нащадки гігантського птаха, який залишив вісімнадцять яєць, з яких вийшли предки вісімнадцяти г'єлпо — правителів цієї землі. До тієї архаїчної традиції належить епізод у романі з годуванням птаства, що насправді є годуванням добрих і голодних духів і втіленням необхідності підтримувати рівновагу між світом людей і світом природи.

Представлений у тексті роману й один із найдавніших тибетських міфів, що відходить до контактів автохтонного населення на початку І тисячоліття н. е. з племенами цянів, відомими за китайськими джерелами ще з 1400 р. до н. е. і які й досі проживають на теренах Г'єлронгу (Нгава Тибето-Цянський автономний округ). Це міф про війну дикого Яка на ім'я Карва і братів Коней, що був віднайдений серед рукописних тибетських документів (VI–IX ст.) з Дуньхуану. За міфом, старший брат гине у цій війні. Виграє битву молодший брат Кінь на ім'я Кхугрон-мендар за допомогою людини, незважаючи на попередження середнього про загрозу приручення і його наслідки. Саме цей міф представлений у пісні, яку на всі голоси виспівували діти в переддень землетрусу, а його рукопис (натяк на знайдений у Дуньхуані) містив пророкування і про чуму, і про зміни, що мали відбутися: «А іншого числа, року й місяця популярність цієї пісні завершилась тим, що на рівнині було скинуто імператорську династію і якась релігійна течія зі Сніжної землі через це втратила підтримку й занепала», — проекція на події, що передували подіям роману, і на ті, що мали статися.

На сторінках роману згадується Гесар, герой національного тибетського епосу; срібнобородий старець, який через