Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сповідь 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сповідь" автора Жан-Жак Руссо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 207 208 209 ... 235
Перейти на сторінку:
щоб відшкодувати мені гіркі втрати, що спостигли мене в той час!

Першою втратою була смерть герцога Люксембурзького. Його довго мучили лікарі, лікуючи й далі від якоїсь іншої хвороби, а не від подагри, яку не хотіли визнавати, і зрештою він став їхньою жертвою.

Якщо вірити тому, що писав мені з цього приводу Ля Рош, довірена людина дружини маршала, то саме на підставі цього прикладу, жорстокого і повчального, слід оплакувати вбогість величі.

Втрата цього доброго вельможі була для мене тим чутливіша, що він був моїм єдиним справжнім другом у Франції; а доброта його була така, що змусила мене зовсім забути про відмінність наших статків, і я прихилився до нього як до рівного собі. Наш зв’язок з моїм від’їздом не припинився, і він продовжував писати мені, як раніше. Проте мені здалося, що розлука чи моє нещастя охолодили його почуття до мене. Важко придворному зберегти колишню прихильність до людини, що впала в неласку сильних світу цього. До того ж я вважав, що не на мою користь виявився тут і величезний вплив, який мала на нього пані де Люксембурґ. Що ж до неї самої, то, незважаючи на деякі підкреслені і все рідші вияви прихильності, вона з кожним днем дедалі менше приховувала зміну своїх почуттів до мене. Вона написала мені три чи чотири рази до Швейцарії у різний час, після чого зовсім перестала писати. Потрібна була вся моя пристрасть, уся довіра, все засліплення, в яких я ще перебував, щоб не помітити в усьому цьому щось більше, ніж охолодження до мене.

Книговидавець Гі, товариш Дюшена, який після мого від’їзду часто відвідував Люксембурзький палац, написав мені, що я був згаданий у заповіті маршала. Це було цілком природно і правдоподібно, і я в цьому не сумнівався. Ця звістка змусила мене задуматися над тим, як мені слід розпорядитися заповіданим. Зваживши все, я вирішив прийняти те, що мені призначено, – з поваги до порядної людини, яка, будучи за своїм рангом малодоступною для дружби, була пов’язана зі мною щирими дружніми почуттями. Але я був позбавлений цього обов’язку, тому що ніколи більше не чув про цей спадок, справжній чи вигаданий. По правді кажучи, мені було б важко порушити одне з основних своїх етичних правил і чимось поживитися після смерті дорогої мені людини. Під час останньої хвороби нашого друга Мюссара Леніпс запропонував мені скористатися вдячністю хворого за наш догляд і вселити йому деякі розпорядження на нашу користь. «О, любий Леніпсе, – відповів я, – не поганьмо корисливими думками наш сумний, але священний обов’язок щодо вмираючого друга. Сподіваюся, що я ніколи не буду згаданий ні в чиєму заповіті, і в усякому разі, в заповіті друга». Десь тоді ж мілорд маршал заговорив зі мною про свій заповіт, і я йому відповів так, як сказав у першій частині своєї «Сповіді».

Другою втратою, ще тяжчою і ще непоправнішою, була смерть кращої з жінок і матерів. Обтяжена роками, пригнічена недугами і нещастями, вона покинула цю юдоль плачу й переселилася у світ праведних, де втішний спогад про добро, зроблене на землі, є вічною їм нагородою. Йди, покірлива і благородна душа, до Фенелона, Бернексаї, Катіна[217] і до тих, хто на скромнішій царині, подібно до них, відкрив своє серце справжньому милосердю; йди насолоджуйся плодами твоїх добрих справ і приготуй своєму вихованцю місце, яке він сподівається з часом зайняти біля тебе! Ти щаслива у своїх нещастях тим, що Небо, поклавши їм край, позбавило тебе жорстокого видовища моїх! Боячись засмутити її серце розповіддю про початок своїх лих, я нічого не писав їй з часу свого приїзду до Швейцарії. Але я написав панові де Конзьє, щоб дізнатися про неї, і він повідомив мене, що вона перестала допомагати стражденним і страждати сама. Скоро перестану страждати і я; але, якби я не вірив у те, що зустрінуся з нею в майбутньому житті, моя слабка уява відмовилася б від думки про цілковите щастя, на яке я там сподіваюся.

Моєю третьою і останньою втратою, адже у мене вже не залишилося друзів, яких я міг би втратити, стала втрата мілорда маршала. Він не помер, але, втомившись служити невдячним, покинув Невшатель, і з того часу я більше його не бачив. Він живий і, сподіваюся, переживе мене. Він живий, і тому не всі мої земні прихильності порвані. Залишається на землі хоч одна людина, гідна моєї дружби, бо головна її цінність радше в тому, що сам її почуваєш, а не в тому, що викликаєш ті самі почуття в іншій людині. Але я втратив ту відраду, яку давала мені його дружба, і можу зарахувати його лише до тих, кого все ще люблю, але з ким уже не пов’язаний. Він поїхав до Англії, щоб дістати помилування короля і викупити свої колись конфісковані маєтки. Розлучаючись, ми планували нові зустрічі, які і йому здавалися такими ж солодкими, як і мені. Він мав намір оселитися в Кейт-Холлі, у своєму замку поблизу Абердіна, і я повинен був вирушити до нього туди. Але мрії ці були надто для мене привабливі, щоб я міг сподіватися, що вони справдяться. Мілорд не залишився в Шотландії. Настійні прохання прусського короля повернули його до Берліна. Скоро читач побачить, що завадило мені туди до нього поїхати.

Перед своїм від’їздом, передбачаючи бурю, яку вже починали здіймати проти мене, він з власної ініціативи прислав мені документи на права громадянства у прусських володіннях, що, здавалося, мало слугувати мені надійним захистом від небезпеки бути вигнаним з країни. Сільська громада Куве у Валь-де-Травері пішла за прикладом правителя і, також безкоштовно, забезпечила мене посвідкою про належність до неї, тобто правами члена громади. Так, ставши з усякого погляду громадянином цієї країни, я був гарантований від будь-яких спроб вигнати мене на підставі закону навіть з боку самого короля. Але ж не законними шляхами переслідують того, хто найбільше від усіх поважав закони.

Не вважаю за потрібне зараховувати до своїх втрат, що припадають на той час, смерть абата де Маблі. Проживши якийсь час у його брата, я зав’язав деякі стосунки з ним, але вони ніколи не були надто близькими; і в мене є підстави думати, що його почуття до мене змінилися, відколи я став знаменитіший, ніж він. Але тільки після публікації «Листів з гори» я помітив деякі ознаки його поганого ставлення до мене. У Женеві набув поширення лист до пані Саладен, приписуваний абатові, в якому він говорив

1 ... 207 208 209 ... 235
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь"