Читати книгу - "Спомини"

Я запитав першого секретаря: чи не здається йому, що небезпека, яку він вбачає в переозброєнні Німеччини, — це частина іншої, більшої небезпеки, пов’язаної з тим, що ми живемо в світі беззаконня, де кожна держава сама визначає умови власної безпеки, і в результаті цього на планеті наростає анархія й готується ґрунт для нової всесвітньої війни. Чи не думає він, що єдина запорука безпеки чи то для СРСР, чи для будь-якої іншої країни — це зміцнення Організації Об’єднаних Націй?

Він відповів, що Радянський Союз не вважає ООН за справді об’єктивну миротворчу силу. “Сполучені Штати мають в ООН непропорційно великий вплив, — сказав він, — а тому ООН завжди була більше знаряддям американської зовнішньої політики, аніж безсторонньою всесвітньою організацією”.

Я зауважив, що Сполучені Штати мають аналогічні застереження щодо головного органу ООН, відповідального за безпеку в світі — Ради безпеки — саме через той вплив, який завдяки своєму праву вето має в Раді Радянський Союз. Утім, не вдаючись у дальше обговорення тих вад, які властиві Організації Об’єднаних Націй, я запитав, чи не вважає він, що слід було б докласти рішучих зусиль для перетворення ООН на адекватний, об’єктивний і безсторонній міжнародний орган, що стояв би на варті законности й миру в світі.

“Ви що, думаєте, я погоджуся з існуванням такої ООН, яка буде приходити до нас у країну й указувати нам, що ми маємо робити?

Звичайно ж ні. Навпаки. Завданням ООН має стати захист невід’ємного суверенітету кожної країни, великої чи малої, а для цього ООН повинна мати реальні повноваження у справах, що стосуються спільної безпеки всіх держав.

Ми не відкидаємо ніякої ідеї, яка може сприяти утвердженню справжнього миру, — сказав він, — якщо тільки ніхто не пробуватиме відняти в нас здобутки нашої революції”.

Я повернувся до питання, яке перший секретар порушив був кілька хвилин перед тим, коли він зауважив, що Сполучені Штати добиваються проведення інспекцій як умови заборони ядерних випробувань насамперед для того, щоб вести в СРСР шпигунську діяльність.

“На мою думку, — сказав я, — президент Кеннеді щиро прагне домовитися про заборону ядерних випробувань. Він справді зацікавлений у поліпшенні відносин з Радянським Союзом”.

Генеральний секретар поглянув на мене, звівши брови, немовби кажучи: “Ну-ну, давайте далі”.

Я дав зрозуміти, що багато політичних експертів у Сполучених Штатах вважають, що ні один з претендентів на президентське крісло чи то від Демократичної, чи то від Республіканської партії не був так рішуче налаштований покласти край Холодній війні та створити передумови для конструктивних відносин з СРСР, як Кеннеді.

Перший секретар сказав, що коли так, то “я постараюся не відставати від нього на шляху до цієї мети”.

Я знову підвівся й почав дякувати Хрущову за гостинність.

“Перш ніж ви підете, дозвольте мені передати вам дещо для папи й для президента Кеннеді, — сказав він. — Просто різдвяні привітання”. Він висунув шухляду й витягнув кілька офіційних бланків з витиснутим зображенням кремлівського Палацу з’їздів, а тоді власноруч написав два короткі привітання папі й президенту Кеннеді. Закінчивши, він передав незапечатані конверти Олегу Бикову й сказав, щоб той переклав обидва листи.

Мене вразило, що в посланні до папи Хрущов вживав релігійну термінологію, чого менш за все можна було очікувати від керівника Компартії Радянського Союзу. Він прямо говорив про свято Різдва і в цю святкову пору бажав Святому Отцю доброго здоров’я[929]. В листі до Кеннеді він просто бажав йому здоров’я та добробуту з нагоди свят.

Уже прямуючи до дверей, Хрущов попросив мене передати різдвяні вітання також і отцю Морліону, подякувати йому за його участь в організації нашої зустрічі й сказати, що перший секретар був би радий, коли б той відвідав його в Москві. “Коли він до мене приїде, то навіть не муситиме скидати свою сутану”. Хрущов усміхнувся.

Я подякував першому секретареві за його сердечну гостинність і пішов.

Наступного ранку я вже летів назад до Риму.

Монсеньйор Кардінале, отець Морліон і Дон Карло Ферреро того вечора засиділися допізна, слухаючи мою розповідь про події в Москві. Монсеньйор Кардінале сказав, що стан папи дещо поліпшився і завтра пополудні я, мабуть, матиму змогу доповісти про все йому особисто. А поки що кардинал улаштував мені зустрічі з архиєпископом дель’Аква, кардиналом Беа та кардиналом Еженом Тіссераном, головою колегії кардиналів. Для Кардінале було особливо важливо, щоб я докладно розповів про все архиєпископу дель’Аква.

Наступного ранку всі зустрічі відбулися за планом. Кардинал Беа розпитував мене насамперед про реакцію Хрущова на пропозиції щодо нормалізації релігійного життя в СРСР і на прохання звільнити архиєпископа Сліпого. Архиєпископ дель’Аква цікавився не тільки суто релігійними моментами, які порушувалися в розмові з Хрущовим, а й можливістю політичних та ідеологічних змін у Радянському Союзі. На підставі мого звіту він зробив висновок, що тепер склалися як ніколи сприятливі обставини для розширення миротворчої активности папи на міжнародній арені. Він вважав, що будь-яке