Читати книгу - "Троща"

— Гм… — всміхнувся Сірко рудими очима. — Так то ж було на початку, коли я розсіяв більшовицьку лаву, щоб вони мене поминули.

Довелося Сіркові повірити, аж тут через день і поночі Місько вивіз таке, що мені і п’яти потерпли. Перед тим він ще раз пішов на Багатківці шукати кущового Кума і не вернувся на ніч. Ми з Сірком уже думали всяке: або знайшов-таки Кума й затримався, або потрапив на засідку, — але під вечір Місько повернувся. Був сам не свій. Кума він не знайшов, добрих вістей не приніс, та ми бачили, що Міська щось інше гризе зсередини. Він осунувся з лиця, цілий вечір відмовчувався, потім накрутив патефон і завів німецьку трофейну платівку, яка, зашипівши, заспівала гаркавим жіночим голосом. Місько сердито зняв головку мембрани, аж скреготнула голка, потім випростався перед нами й спитав не своїм голосом:

— Хочете знати правду?

Він витримав довгу паузу, щоб ми приготувалися до найстрашнішого, потім сказав:

— Я агент МГБ.

Ми з Сірком витріщили на нього очі: невдало жартує чи грає вар’ята? Проте Місько був більш ніж серйозний. Стояв перед нами блідий, аж зелений, тільки жовна зворухнулися на худому лиці.

— Або зараз мене убийте, — сказав він, — або заарештуйте і віддайте на слідство Безпеці, але я так більше не можу.

Поки ми приходили до тями, Місько все пояснив. Учора його зустрів Гак, вуйко Стодолі, й сказав, що він проведе його до Багатківського лісу на дуже цікаву зустріч. Місько запитав, з ким, але Гак тільки всміхнувся собі під ніс. Потім таки сказав:

— Тебе хоче бачити наш провідник.

— Котрий?

Місько подумав, що його розшукує хтось із районових референтів — День або Орлик, котрі після падіння криївки біля села Вівся не давалися чути. І, не дуже довіряючи Гаку, наполіг:

— Хто? Я мушу знати.

— Стодоля.

Міськові спершу заціпило.

— Він що… теж вибрався з очерету?

— Виходить, так, — сказав Гак.

— А хто ж то лежав убитий біля сільради?

— Не знаю. Селяни щось наплутали. Коли стільки закривавлених трупів, тоді що завгодно може привидітись.

— Наплутали? — не повірив Місько. — Там же люди лежали, не звірина.

— Люди… Але які… Їм в очниці вставляли відламки сірників, аби підперти повіки. Щоб вони були більше схожі на себе.

— Чому ж він досі ніде не показувався?

— Мабуть, на те є причина.

Місько подумав, що Стодоля, як колишній есбіст, замислив хитру комбінацію, і погодився на зустріч. Вони з Гаком прийшли до Багатківського лісу і там недалеко від давно покинутого хутірця сіли на поваленого граба спочити. Сутеніло, заповідалося на дощик.

Враз із сутінків випірнув Стодоля з трьома озброєними чоловіками. На ньому був кітель з погонами капітана, зелені суконні райтки[28], боксові чоботи із закоченими всередину халявами. На плечі звисав легкий «бобик»[29], із розстебнутої кобури визирало руків’я ТТ. Навхрест Стодолю оперізував тоненький ремінець, на якому теліпався офіцерський планшет. Для повного виряду ще бракувало високого кашкета з кокардою. Та Стодоля чомусь був простоволосий, наче хотів показати кудлатому Міськові, як він файно підстрижений. Під «бокс». Хоча шовковиста хвиля чорного чуба, як і раніше, в’юнилася над його засмаглим чолом. Може, тому він рідко зодягав кашкет.

Місько і далі припускав, що Стодоля розігрує якусь хитромудру комбінацію, через те затіяв цей маскарад. Тепло привітався з Міськом за руку, довірливо взяв його під лікоть і, відвівши убік, спитав:

— Ти знаєш, хто то зі мною?

— Скажеш.

— Шміраки, — примружившись, мовив Стодоля.

— Чому ж ти їх не постріляв?

— Міську-Міську, — зітхнув він. — Я тому й покликав тебе, що ти розумніший за інших.

Розумніший чи ні, але Місько нарешті второпав, що Стодоля став агентом і покликав його до себе завербувати.

— Ти здався в очереті чи був двійняком раніше? — спитав Місько.

— В очереті. Я не мав іншого виходу. Буревій вирішив мене застрілити.

Він був певен, що провідник Буревій застановився зліквідувати його, оскільки Стодоля начебто розгулявся, не дотримується конспірації, пиячить, брутально поводиться з людьми і плямує честь Організації. Про це йому сказав провідник Корнило. Тому Стодоля, за його словами, не мав іншого виходу, як перейти до більшовиків. Але він нікого не всипав і цього від нього ніхто не вимагав. Навпаки, відколи Стодоля з більшовиками, вони перестали товктися в навколишніх селах, не роблять тут засідок, не провадять ревізій.

— А криївка на Драгоманівці? — спитав Місько. — Хто її всипав?

Стодоля повернувся грудьми до нього й перехрестився.

— Най би мене грім убив, якщо то був я. Кажуть, тут орудує агент із Підгайців.

— Ні, — сказав Місько. — На вантажівці сидів хтось із місцевих, бо затулявся плащем.

— З місцевих? А ти знаєш, скільки більшовики мають місцевих агентів? Знаєш, скільки їх нині в Організації? Кожен другий, якщо не більше. Я тепер про них усе знаю. І про святих, і про грішних.

Стодоля розповів, яка широка агентурна мережа охопила весь край, називав відомих діячів Організації, котрі давно стали агентами, а числяться серед найвідданіших і найстійкіших. Ти ще згадай тих достойників, казав Стодоля, які відходили за кордон і наказували нам триматися до останнього, бо вони, мовляв, ще повернуться. Хоч один повернувся? І навіщо було нам брехати, що не сьогодні-завтра розпочнеться війна між англо-американцями і Совєцьким Союзом? Що ми скористаємося з того зудару і виборемо свою державу.

Так само нам брешуть і про теперішню Радянську Україну. Не така вона вже й чужинська. Повсюди є українські школи, інститути, рідною мовою виходять книжки, газети, говорить радіо… Коли ще таке було?

Я знаю, Міську, — казав Стодоля, — важко погасити в серці ту іскру, яку нам вщепили, але мусимо дивитися правді в очі. Наша боротьба безвиглядна, кращі люди погинули, і сьогодні рікою ллється кров. Більшовики кажуть, що годі тієї крові, є ж, може, й інші методи боротьби, їм же теж не чужа Україна, і вони готові боротися за її права, але ж не такою ціною. Побудь з ними у мирній компанії і ти побачиш, що це звичайні люди, у яких своя правда. У кожного, Міську, є своя правда, і на це треба зважати.

Місько більш не перечив Стодолі, зрозумів, що кров у того отруєна. Колишній їхній провідник став удатнішим агітатором за більшовиків, і тепер сперечатися з ним марна справа. А ще Місько зрозумів, що йому просто так не піти від Стодолі, на те він і привів ще трьох охоронців, які, бігме, й самого агента пантрують, аби не втік. Міськові майнула думка, що вдвох із Стодолею вони б упоралися з трьома шміраками за мить, але пізно — кров у того затруєна, іскра в серці погасла.

Найдужче Міська ображало те, що Стодоля покликав на цю розмову саме його. Виходило так, що він