Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

Тінь наближалася.

Вона покірно повернула обличчя в очікуванні першого удару. Замість того почула голос, який запитував те, що вона не одразу зрозуміла:

— Міс? Міс, з вами все добре?

Вона розплющила очі й побачила силует чоловіка. Позаду нього в темряві було видно слабкий вогник, який ставав дедалі яскравішим. Це був ліхтар, який розгойдувався в руці іншого чоловіка, який наближався до них.

Чоловік з ліхтарем гукнув:

— Хто тут? Агов!

— Венделле, сюди!

— Норрісе? Що за ґвалт?

— Тут молода жінка. Схоже, їй боляче.

— Що з нею сталося?

Ліхтар піднесли ближче, і своїм сяйвом він засліпив Розу. Вона кліпала і вдивлялась в обличчя молодих людей, які розглядали її. Вона упізнала обох, а вони упізнали її.

— Це... це ж міс Конноллі, чи не так? — вигукнув Норріс Маршалл.

Роза кивнула. Її ноги раптом підкосились, вона зісковзнула по стіні і всілася просто на бруківку.

7

Хоча Норріс ніколи раніше не зустрічався з містером Преттом із бостонської Нічної варти, він знав інших подібних до нього людей. Настільки засліплених владою, що вони зовсім не були спроможні усвідомити загальновідомі факти, а саме власну тупість.

Найбільше дратувала Норріса зарозумілість містера Претта, його хода, груди, які той виставляв наперед, як він по-військовому розмахував руками, заходячи до кімнати розтинів. Містер Претт не був крупним, але намагався таким здаватися. Його єдиною яскравою прикметою були вуса — найпишніші з тих, які Норріс коли-небудь бачив. Вони скидалися на руду вивірку, що вчепилася пазурами у верхню губу і відмовлялася її відпускати. Коли Норріс спостерігав, як містер Претт олівцем робив помітки у своєму записнику, він не міг відірвати погляду від вусів і уявляв, як вивірка раптово поскаче геть, а містер Претт кинеться навздогін.

Претт нарешті відірвався від свого нотатника і подивився на Норріса й Венделла, які стояли біля накритого тканиною трупа. Він перевів погляд на доктора Крауча, який тут був головним серед медиків.

— То ви кажете, що оглянули труп, докторе Крауч? — спитав Претт.

— Лише поверхово. Ми дозволили собі занести її в приміщення. Неправильно було б залишити її лежати на холодних сходах, де б усі переступали через неї. Навіть якби вона була непізнаною, якою вона не є, ми б мали проявити бодай краплину поваги до неї.

— То ви усі знали померлу?

— Так, сер. Лише коли принесли ліхтар, ми упізнали її. Жертва, міс Аґнес Пул, була старшою медичною сестрою нашої установи.

— Міс Конноллі мусила вам це сказати. Чи ви її ще не опитали? — утрутився Венделл.

— Опитав, але вважаю за потрібне перевірити все, що вона мені сказала. Знаєте, як буває з цими легковажними дівчатками. Особливо з ірландськими дівчатками. Вони можуть змінювати свої показання з огляду на те, в який бік дує вітер.

— Я б не назвав міс Конноллі легковажною, — сказав Норріс.

Вартовий Претт спрямував свій погляд на Маршалла:

— Ви знайомі з нею?

— Її сестра лежить тут у пологовому відділенні.

— Але з нею ви знайомі, містере Маршалл?

Юнаку не сподобалось, як пильно поглянув на нього Претт.

— Ми розмовляли. Стосовно справ її сестри.

Олівець вартового знову почав шкрябати нотатник.

— Ви вивчаєте медицину, правильно?

— Так.

Претт подивився на одяг Норріса.

— У вас кров на сорочці. Ви знаєте про це?

— Я допомагав нести тіло зі сходів. А до цього асистував докторові Краучу ввечері.

Претт поглянув на Крауча.

— Це правда?

Норріс відчув, як червоніє його обличчя.

— Ви хочете сказати, що я брешу? У присутності доктора Крауча?

— Мій обов’язок — дізнатися правду.

Ти надто тупий, щоб розпізнати, коли тобі кажуть правду.

— Містер Голмс і містер Маршалл — мої учні, — сказав доктор Крауч. — Раніше цього вечора вони асистували мені на вулиці Броад, був складний виклик.

— Куди і навіщо вас викликали?

Доктор Крауч витріщився на Претта, приголомшений його питанням.

— А ви як гадаєте, куди мене викликали? На дуель?

Претт жбурнув олівець на нотатник.

— Сарказм зараз недоречний. Я просто бажаю знати, де кожен із вас перебував цієї ночі.

— Це нечувано! Я лікар і не маю звітувати про кожен свій крок.

— А ваші учні? Вони були з вами весь вечір?

— Ні, не були, — наче випадково сказав Венделл.

Норріс із подивом поглянув на свого товариша. Навіщо він патякає, про що не треба? Це може лише навести підозру на нього. І справді, вартовий Претт зараз скидався на вусатого кота біля мишачої нори, готового до стрибка.

— Коли саме ви не були разом? — спитав він.

— Бажаєте, щоб я порахував кожен свій візит до вбиральні? О, я можу навіть розповісти подробиці того, що я там робив. А ти, Норрісе?

— Містере Голмс, позбавте мене від такого гумору.

— Гумор — це все, чим я можу відповісти на такі абсурдні питання. Заради Бога, це ж ми викликали Нічну варту.

Вуса смикнулися. Вивірка видавалася збудженою.

— Не бачу потреби в богохульстві, — холодно сказав Претт і поклав олівець до кишені, — тепер. Покажіть мені тіло.

— Чи не має бути присутнім констебль Лайонз? — спитав доктор Крауч.

Претт роздратовано зиркнув на лікаря.

— Він отримає мій звіт уранці.

— Але він