Читати книгу - "Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу"

ще лишалося чимало від Тома Сойєра. Навіть у розмові з серйозним журналістом, який заввиграшки міг перевірити факти, Обрі намагався більше веселити й розважати, ніж точно інформувати. Просто точність ніколи не мала нічого спільного з бурхливістю його фантазій або сюжетом вправно розказаної історії. Особливо — історії Обрі. Поза сумнівом значна частка його привабливості (і вагома причина його успіху) полягала в тому, що людям хотілося вірити Обрі. Там, де йому бракувало неухильної правдивості, він надолужував хлоп’якуватістю й завзятою щирістю.

Реальність входження Макклендона в нафтогазову сферу була, ймовірно, трохи прозаїчніша, ніж він подеколи про неї розповідав. Насправді він виріс у цьому бізнесі, можливо, дещо осторонь, але досить близько, щоб відчути його центробіжну силу й осягнути значущість, якої легендарні спеціалісти-практики можуть набувати в усьому світі.

Прадід Обрі Макклендона був засновником «Керр-Макджі», однієї з провідних великих компаній із видобутку нафти в Америці середини ХХ століття. Роберт С. Керр, простолюдець з конвенції південних баптистів з містечка Ада, штат Оклахома, вгатив купу зароблених у нафтобізнесі грошей, щоб відкрити двері в політику. Він обирався губернатором Оклахоми на один термін у 1940-х роках і сенатором США на три. Чорт забирай, сенатор Керр купив собі номінацію кандидата в президенти від демократів у 1952 році.

Навіть через десять років після його смерті старожили Сенату все ще згадували про Керра як про найбільш нездоланну силу, які лишень бачили ці стіни (у біографії на офіційних вебсайтах уряду США про нього йдеться як про «некоронованого короля Сенату»). Ефективним аж настільки його зробило те, що він діяв як життєво важлива ланка між урядом і бізнесом. Сенатор Керр був політиком, який служив інтересам найвпливовішої в сучасній Америці промисловості. У 1950-х роках нафта й газ були найдієздатнішою, найприбутковішою, найбільш орієнтованою назовні підприємницькою діяльністю найдієздатнішої, наймогутнішої і найбільш орієнтованої назовні країни світу. Хочеш не хочеш, але нафтогазова промисловість і країна зростали разом, йшли нога в ногу, і жодна з них не могла би досягнути неймовірних висот без іншої.

Роберту С. Керрі не доводилося докладати значних зусиль, щоб використовувати своє місце в Сенаті, своє місце в пантеоні нафтогазових титанів і свої величезні особисті ресурси для захисту того, що він називав заслуженими привілеями коронної промисловості Америки. «Упродовж останніх шести місяців мені треба дещо вам передати», — міг сказати Керр своєму колезі під час поїздки підземною залізницею з будівлі Сенату до Капітолію (розповідав один молодий американський сенатор, любитель збирати перекази про попередників). Після чого Керр вручив би конверт, повний акціонерних сертифікатів якогось нещодавно відкритого нафтопідприємства. «Знаю, ви захочете укласти цю угоду, — сказав би він. — Пекельна угода. Якраз, як ви любите. Тож я просто заклав за вас три тисячі доларів. Просто зателефонуйте моїй секретарці і домовтеся з нею про оплату». До того моменту, як Керр встигав роздати акції, вони зазвичай коштували вдесятеро дорожче, тож розрахуватися за них не викликало жодних труднощів.

Сенат переважно голосував у нафтогазових питаннях, як скаже Керр, особливо, коли йшлося про збереження десятирічних податкових перерв, внесених до податкового кодексу, щоб стимулювати нафтородовища. «Ми могли б прийняти цифру у 5 чи 10%, — сказав пізніше дружній до галузі сенатор про щедре відшкодування податків, виплачених ще у 1920-ті, — але ми вчепилися в 27,5% не лише тому, що були мерзотниками, але через те, що така некругла цифра скидалася на науково обґрунтовану». Спеціальні податкові пільги для виробників нафти й газу набули сили в перший рік президентства Вудро Вільсона і як найтриваліша соціальна пільга в історії нації не втратили чинності й досі, сімнадцять президентських адміністрацій по тому. Дякувати за це значною мірою треба сенатору Керру і його політичним побратимам — як демократам, так і республіканцям, представникам нафтовидобувних штатів від узбережжя до узбережжя.

Рід Макклендонів не мав великого інтересу до нафтової імперії Керра, оскільки дід Обрі відійшов від неї ще на самому початку. Утім батько Обрі ще й як насолоджувався гарним окладом на посаді, що не вимагала особливих труднощів, у «Керр-МакДжі» (переважну більшість часу він інспектував заправки компанії в Оклахомі), що забезпечило юному Обрі необтяжливе навчання у приватній школі. Тож хоч він і бачив на власні очі синці, що періодично з’являлися на тілі нафтогазової промисловості в Оклахомських преріях, йому не могло боліти від ударів настільки сильно, як боліло дітям робітників-бурильників, виконробів чи геологів компанії найнижчого рівня, чия зарплатня зменшувалася або зникала щоразу, як на міжнародному ринку падала ціна за барель. І незважаючи на байку про найпотужніший нафтовий фонтан в історії, що він її від час від часу ввертав, причина, через яку Обрі в 1981 році зайнявся бізнесом, за його ж словами, була менш драматичною. «Насправді я ніколи не задумувався над тим, щоб займатися газонафтовим бізнесом, — пояснював він у менш оповитий сентиментами момент, — але на час мого випуску найкращі робочі місця були саме там».

Якими б не були справжні витоки його історії, зробивши вибір на користь нафти й газу, Макклендон почав звідти, звідки починав кожен, хто не мав геологічних або технічних знань, — як справочинець нафтової фірми, який опікувався справами власників земель, чиї землі орендувала фірма. «Земельні справочинці завжди були пасинками промисловості, — пояснював якось Обрі. — Важливими хлопцями були геологи й інженери, але я практично зразу зрозумів, що всі їхні прекрасні ідеї нічого не варті, якщо немає договору про оренду. Якщо у вас є договір, а в мене нема, ви перемогли». Посада грала на руку сильним сторонам Макклендона: вона вимагала енергії, завзяття і трохи щирості. Том Сойєр міг би бути земельним справочинцем. Найкращі з них тримали ніс за вітром, щоб залишатися у перших лавах під час кожної наступної великої видобувної гри, знати, куди провідні видобувники далі вгатять свої бури (й гроші), аби примчати туди найпершими, випередити конкурентів і скупити права на видобуток корисних копалин, допоки вони не виросли в ціні. Земельний справочинець мав переконати фермерів, власників ранчо і містян поблизу майбутнього місця видобутку продати йому права на видобуток корисних копалин за мінімальну ціну й пообіцяти неймовірні виплати по тому. Ви мали вміти продавати майбутнє, а Обрі вмів його продавати. Обрі продав його.

1989 року Обрі, якому ще не минуло й тридцяти, і його партнер, ще один амбіційний земельний справочинець Том Ворд, зробили крок у напрямі розвідки й видобутку, приділяючи особливу увагу природному газу й новим технологіям. Упродовж усього чотирьох років двоє друзів перетворили 50 тисяч доларів інвестицій на публічну компанію