Читати книгу - "Ангедонія, АнєчкаLB"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пола заціпеніла від однієї лише думки, що він, хоч і теоретично, але допускає таку ймовірність.
- Мені складно це спроектувати. Я не хочу це навіть уявляти.
Ліам мовчав.
- Місця ти завжди обираєш дивні, - дівчина сіла на підлогу біля сходів. Підходити до краю зовсім не було настрою. Особливо після його слів.
- Дивні? Чим?
- Ось тут, наприклад, зовсім не весело.
- Ти б сказала, що хочеш у цирк.
- Я не хочу в цирк. Проте й не розумію, навіщо ми тут.
- А знаєш, бути оптимістом - титанічна праця. Іноді із себе й подобу посмішки не видавиш. Не те що безперервно радіти кожній пилинці. І ми тут не для сміху. Хіба не цікаво просто подивитися, з чого все починається? Ось цей малюк скоро виросте. І тоді це буде готова висока будівля. Як більшість із них. Але побачити його на такому етапі набагато краще. Щось у цьому є. Немов спостерігати за створенням світу.
Пола не поділяла його захоплення. Але в неї були свої приводи для радості. І цей привід зараз стоїть на краю вісімнадцятого поверху. Вона хвилюється.
- Якщо докладати неймовірних зусиль, щоб бути веселим і витягати з себе посмішку, - це не по-справжньому. Взагалі не бачу сенсу так робити.
- Та тому що щирих моментів щастя мізерно мало. Не згодна? Наведи приклад.
- Чому? Є багато щасливих людей. Можливо, вони зранку вдягають усмішку разом з одягом, розкладають по кишенях оптимізм і гарний настрій, а в сумці носять невгамовну енергію. Люди-акумулятори.
- Озирнися. Світ сповнений людских створінь, які зливаються з порожнечею. Тому що й самі такі ж порожні. Навколо лише розбиті і нездійснені мрії. У людях більше немає людей. Поглянь навкруги. Світ повністю божевільний. Кожен - учасник гри на виживання. І ця гра без правил і умов. Комусь щастить більше, комусь менше. Та все ж вижити прагнуть усі. Для цього й народжені. Хіба буває по-іншому? - Ліам не повертався до співрозмовниці й розглядав місто.
- Буває, напевно. У дітей - точно.
- Хіба що в них. Люди подібні до металу. Поки діти - м'які, теплі й податливі. А дорослішаючи, стають твердими, холодними і непробивними.
- Значить, треба давати їм стільки тепла, щоб вони не твердішали. Від цього всі лиха. Люди не гріють одне одного.
Саломон задумливо усміхнувся.
- Віриш у щастя? Покажи мені його паспорт. Це фікція. Щоб полегшити і скрасити своє існування. Людські істоти щасливі рівно такою мірою, якою вони самі собі цей стан активно і наполегливо нав'язують. А по суті, одна половина людей навіть не знає, навіщо живе, а інша - про це взагалі не замислюється.
- Усі різні.
- Це в макрозйомці всі люди різні, а на аерофото вони нічим не відрізняються один від одного. Навіщо ми тут? Чого від нас чекають?
- Що ти хочеш від мене почути? - Пола не розуміла, до чого все це. Він дедалі глибше веде її у свій світ сумних казок. Мрячний і похмурий.
- Неважливо.
- Ангедонія - це про тебе?
- Все ще пам'ятаєш?
- Нехай не я, але чому в тебе взагалі немає дівчини? - вона звернула з головної дороги розмови в провулок, який цікавить її вже давно.
- Стосунки - це марна трата часу.
- Це просто слова, але ти ж насправді так не вважаєш?
Розмова непомітно переросла в суперечку. Ліам повернувся і не поспішаючи підійшов до дівчини.
- Давай без філософії. Навіщо ти мене сюди привіз? Що означає твоя поведінка? Хто я для тебе? Що я маю зробити? - Пола починала нервувати.
- Не знаю. Спробуй мені наснитися.
- Здається, тобі подобається так зі мною поводитися.
- Я перевіряю, наскільки тебе вистачить.
- Ненадовго.
- Будеш з Реєм Сандерсом?
- А ти хочеш?
- Якщо я скажу "ні", ви більше не побачитеся?
- Не можу обіцяти. Мені потрібно щось натомість.
- Це торг?
- Я просто не можу зрозуміти... - Пола опустила очі.
- Він цілував тебе?
Знову різкий поворот розмови. А цей навіть із заносом.
- Так.
Карі очі з довгими віями довго вдивлялися в блакитні й віддані очі співрозмовниці. Діалог без слів. Відстань. Але нестримне бажання торкнутися. Пола провела долонею по руці Ліама. Помітивши якийсь рух, він подивився на свою руку.
- І все складно, - тихо прокоментувала Пола.
- Не так, як має бути.
І вечір. І Рей. І побачення. І він, як сонце. І з ним усе зовсім по-іншому.
- Я обожнюю луна-парк! Особливо атракціони. Ну, і солодку вату, напевно, - Рей вів Полу за руку. У містечку свято. Людей зараз тут дуже багато. Не тільки Рей любить луна-парк.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ангедонія, АнєчкаLB», після закриття браузера.