Читати книгу - "ЛиховІсна Цидулка, Роман Олійник (Argonayt)"

– Друже П’єтро, допоможіть мені перенести до хатини мій маленький арсенал.

Арсенал у мандрівного натураліста вражав. У ящику під сидінням у нього зберігалися три короткоствольні карабіни, п’ять великокаліберних пістолів, цілий набір метальних ножів і солідний запас пороху та куль. Лукаво підморгнувши мені чоловік поцікавився:

– Сподіваюся, шляхетний лицар і заодно капітан армії його святості кардинала Фелліні знає як всім цим добром користуватися?

Запитання звісно ж було риторичним, адже якби Анрі хоч трішки сумнівався в моїх військових вміннях, то мабуть не довірив би мені захищати його спину. Перевіривши зброю запропоновану товаришем я переконався, що вона знаходиться у відмінному стані. Карабіни й пістолі хоч зараз заряджай і стріляй, а ножі виявилися гострими мов леза бритви. З такою кількістю смертоносного спорядження у мене були непогані шанси втриматися проти бандитів до приходу допомоги.

– Мій друже П’єтро, яку диспозицію в майбутній битві ви пропонуєте нам зайняти? – запитав мсьє Тетрафесес.

– Ви замкніться в хатинці, – не вагаючись, зі знанням справи, відповів я. – Стіни там товсті, двері і засув надійні, вікна вузькі, крізь них всередину не пролізти. На всяк випадок забарикадуйте вхід на горище і ні на що не відволікаючись займайтеся своїми справами. А я засяду у млині. Звідтам добре проглядається навколишня місцевість і нападники деякий час будуть в мене на долоні. Сподіваюся мені вдасться підстрелити хоч кількох з них, поки не дійде справа до рукопашної.

– Вважаєте що доведеться битися навкулачки? – на обличчі товариша з’явився тривожний вираз. – Це ж фактично самогубство, якщо врахувати таку нерівність сил.

– Чого ж самогубство? Сили на перший погляд може й нерівні, та ви не враховуєте що у мене бойового досвіду все ж більше чим у них. Ну я на це дуже сподіваюся.

– Гаразд, тоді давайте по місцях і нехай допомагає нам Господь і всі сили Добра та світла.

Мсьє Тетрафесес міцно потиснув мені руку і не сказавши більше ні слова швидко попрямував до хатинки, в якій знаходився труп мірошниці. Сонячне кружало вже майже зникло за лінією виднокраю, вечірні сутінки почали неспішно опускатися на землю…