Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

Мисливці успішно залишили межі замку, зазирнувши на стайню, вони сіли на своїх коней, і щодуху поквапилися якнайшвидше покинути межі земель барона.

-Ах, матір, - схвильовано промовив Фоллар, - погане відчуття в мене від усього цього.

-Ми не винні, що так вийшло... До того ж, ми просто виконували свою роботу.

-Так... Але все одно якось не по собі.

-Головне, що гроші тепер у нас. Ми отримали скільки хотіли, навіть більше. Будемо рухатися в колишньому напрямку.

Опинившись перед сосновим лісом, мисливці призупинилися. Потім Бетфорд зліз зі свого коня, і дістав карту, щоб звіритися з маршрутом.

-Ми рухаємося в правильному напрямку? - вдумливо запитав Реніфат.

-Начебто так... Якщо я правильно розумію, ми зараз за один день шляху від Грейсбурга - промовив Бетфорд, пильно дивлячись на карту.

-Невже ми нарешті до нього доберемося? Знаєте, за останній час стільки всього сталося, що мені навіть не віриться, що ми досі живі.

-Ага, і це тільки початок, звикай Фоллар.

-Але я то сподіваюся, коли ми доберемося до Грейсбурга, ми хоч зможемо перепочити трохи?

-Саме собою. У вас буде кілька днів відпочити, і прикупити собі провіанту, а заодно якихось сувенірів на ті гроші, що ви заробили. Отже, ви готові виїжджати? Попереду ще чималий шлях.

-«Начебто», - промовив Реніфат, сидячи на коні, дивлячись на Бетфорда зверху.

-Чудово, в такому разі в дорогу, панове. Залишилося всього нічого, якісь замшілі ліси, драговини, і поля, і ми дістанемось Грейсбурга - а коли це станеться, пограємося на славу в тутешніх борделях, і корчмах.

-Хах, хай буде так - промовив Бруддо.

Бетфорд різко заскочив на свого коня, а потім разом з рештою мисливців помчав стежкою до лісу. Перебуваючи в лісі, вони неспішно пересувалися ним. Аж раптом в окрузі пролунав грім, а потім через якийсь час почалася сильна злива.

-Матір, тільки грози не вистачало... - промовив Бруддо.

-Без паніки. Наскільки я знаю, тут недалеко має бути невелике поселення, перечекаємо там грозу, і поїдемо далі.

-Ще одне село, Бетфорд?

-Я сподіваюся, ми не збираємося там шукати роботу? - промовив Фоллар.

-Ні, з мене роботи поки що вистачить по горло. Просто перечекаємо грозу, і вирушимо далі, мене самого останнім часом нудить від сіл, тож...

-Поїхали вже - промовив Кліффорд - а потім галопом помчав уперед.

Решта членів групи поїхали слідом за ним.

Виїхавши за межі лісу, перед мисливцями постали великі болота, поруч із ними виднілося те саме село, про яке говорив Бетфорд. Село те було велике, але дуже бідне, тамтешні жителі виживали лише завдяки старанній праці на полях. Саме село називалося «Бабська глухомань»
 

Шлях до села був складений з невеликої грязьової стежки. Під'їхавши до поселення, промокаючи від проливного дощу, мисливці прибули в село. На вулиці було здебільшого порожньо, щойно почалася гроза, всі розійшлися по хатах, крім деяких дітей. Вони були не проти пострибати по навколишніх калюжах. Мисливці висадилися з коней, прив'язали їх під дахом, щоб ті не промокли. Потім вони увійшли до корчми. Там було досить жваво, схоже тутешній люд дуже любив проводити вільний час у цій корчмі.

-Ух, нарешті тепло... Як же я за ним сумував - промовив Фоллар.

-Так, приємно нарешті опинитися в теплі, у затишній обстановці. А не під дощем, промокаючи до останньої нитки. Ну добре, головне що тепер це позаду. Сідайте, панове, де вам буде завгодно. А я поки сходжу, замовлю нам випити.

-Ага, як скажеш.