Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

Якраз у цей момент у корчмі влаштовували добрячу пиятику, люди зібралися за одним столом, щоб подивитись, як двоє п'янчуг змагаються один з одним, хто кого переп'є. Пройшовши через них, Бетфорд нарешті опинився біля стійки корчмаря. Господарем цієї корчми був вусатий мужик, на вигляд був не дуже охайний, хоча від бідного люду зазвичай не очікуєш доглянутості. Бетфорд звернувся до корчмаря.

-Корчмар, горілочки налий, будь добрий.

-Тільки вам, чи комусь іще?

-На п'ятьох будь ласка.

-Як забажаєте - корчмар узяв у руки пляшку з горілкою, відкоркував її, а потім почав наливати її вміст у кубки. Потім він висунув їх Бетфорду.

Якраз у цей момент, прямо за Бетфордом, якісь п'янчуки почали з'ясовувати стосунки з якимось підозрілим типом, принаймні таким він Бетфорду одразу здався. Однак Бетфорд не поспішав встрявати в їхні чвари. Незважаючи на це, йому стало цікаво, чим усе закінчиться, а тому Бетфорд розвернувся, і став слухати.

-Чуєш ти, виродку смердючий... А ну вали назад туди, звідки прийшов... Нам таких, як ти, тут не треба!

-Ви ще скажіть, що тут порядні люди живуть, на кшталт вас. Ну добре... - відповів незнайомець у капюшоні. Не гарячкуйте мужики, я тільки горілку доп'ю, і відразу піду.

-Ага, волоцюга... Ти нам ще свої умови висувати будеш? А ну улепетивай звідси, та так, щоб п'яти виблискували!

-Та чого ж ти такий смиканий то...

-А з того, що ти мені не подобаєшся, усвідомив? Та й ти пикою своєю паршивою нам усіх діток зараз перелякаєш!

-Послухайте мужики, я не шукаю сварки. Давайте розберемося спокійно. Ви ж ораєте в полях, так? А я орю по-своєму, ось бачите, вже мозолі натер - показав він. Кожна зароблена монета дається мені непосильною працею, як і вам. І ось мені пощастило зібрати достатньо грошей, щоб купити випити, невже ви навіть не дасте мені допити? Давайте ось що... Я замовлю нам випивку за мій рахунок, а там далі ми все владнаємо.

-Я з непотребом не п'ю. Ти блукач, а значить, вошивий виродок - нам тут таких не треба.

Тоді Бетфорд нарешті втрутився, він підійшов ближче, а потім промовив - вибачте, що втручаюся панове, але мені почулося? Ви сказали, що він блукач?

-А ти хто ще такий? Ну так сказали, а тобі яке діло... Вирішив ніс не у свою справу пхати?

-Навпаки, хотів би вам допомогти. Я знаю, хто такі блукачі, і таким як вони - тут явно не місце.

-О ні, і Ви за теж - відчайдушно промовив блукач.

-Тепер вже я в тебе попрошу - розвернувся Бетфорд - у тебе є кілька секунд, щоб піти звідси.

-А якщо я цього не зроблю? - не підвищуючи голосу промовив блукач.

-Тоді я приріжу тебе, без жодного співчуття, ти мене зрозумів?

-Хм, так... Зрозумів. Прощавайте, панове, - блукач розвернувся, а потім неспішно попрямував у бік виходу.

-Хо, здорово ти йому ніс урив, приятелю! - задоволено проговорив перший п'яничка - таких як він, треба на місце ставити... Слухай, йдемо з нами, вип'ємо за загальну перемогу!

-Ні, дякую, мені вже час.

Перш, ніж Бетфорд пішов, до нього звернувся корчмар - Стривайте, пане. У мене є до вас одна справа, вислухаєте?

-Викладай, чого хочеш?

-Я так чув, це блукач?

-Ну так, як бачиш.

-Надаремно ви його прогнали значить! Нам тут таких волоцюг не треба. Кожен тут знає, з'явиться такий - чекай біди.

-Ага, із цим не посперечаєшся... Але в мене з ними давні рахунки.

-А-а, ясно...

-Вам вони чимось насолили?

-Та ні, просто... Говорять про них усяке.

-І ти так просто прийняв це на віру?

-Ну раз усі так кажуть, то з чого б не вірити?

-Ага... Наллєш, що обіцяв?

-Ах так, звісно! Щось я трохи з вами заговорився - корчмар нагнувся, потім зазирнув під прилавок, і дістав звідти одну особливу пляшку з ячмінною настоянкою - і налив її в кубок, потім висунув його в бік Бетфорда.

Бетфорд узяв кубок у руки, і неспішно осушив його.

-Ну як, подобається вам?

-Хм, так... Приємний післясмак, давно такого не пив... Було, звісно, вино, подейкують, мовляв, це благородний напій... А як на мене, звичайне пійло, тільки для дворян.

-Ну ви, безсумнівно, на цьому розумієтеся!

-Ага... Дякую корчмар, догодив. Але боюся, мені треба йти...

-Почекайте... Правду кажучи, це ще не все. Адже я вас одразу впізнав, ви мисливець на нечисть, так?

-Взагалі-то трохи інакше, але... Кому є діло до цих офіційних назв. Кажи, чого хотів.

-Справа в тому, що не так давно, почитай дві весни як, у нас в окрузі завелося злісне чудовисько... Ночами діток краде... Ясна річ, не для того, щоб солодощами пригостити... Їсть воно їх значить.

-А чого ви за цим до того блукача не звернулися?

-Хе-хе, ви так не жартуйте, пане... Ми до таких, як цей вошивий волоцюга, в житті по допомогу не звернемося! Інша справа ви, одразу видно, людина порядна!

-Хм, і коли це ваше чудовисько востаннє з'явилося?

-Ах, з тиждень тому... Тоді викрало одного хлопчика, Іванок його звали... Ладний хлопчик був, завжди коли повз пройде, привітається, чим може, тим прислужиться... Що не скажеш про його батька, той ще бездар... Від чого якраз його діти і голодують... Хм... Щось я відхилився від теми... Так от, шкода хлопчика, не могли б ви що-небудь із цим зробити? Адже після нього ще інші будуть! Треба зарубати пакість таку!

-У вас гроші то є, щоб заплатити за роботу?

-Ну взагалі-то, грошей не так багато... Самі розумієте, село в нас не багате, як можемо так виживаємо... Але ви зверніться до нашого старости, Гольварда, він вам про все розповість, і домовлену ціну призначить! Так як?

-Мені треба подумати... Бувай, корчмар!

-Всього доброго! - наостанок радо перекинув корчмар.

-Ти чого так довго? - промовив Кліффорд.

-Нам тільки що приглянулося одне ділечко в цій дирі

-Що за діло? - промовив Реніфат.

-Чудовисько треба вбити, яке тут дітей краде. Здається мені, нічого складного... Швидко впораємося, і поїдемо. Гроші зайвими не бувають.