Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

-Ти маєш рацію... Якщо справа буде і справді легкою, як ти кажеш, - промовив Бруддо.

-Не хвилюйся, Бруддо. Ми з цією тварюкою за день упораємося, не більше. А тепер, давайте вип'ємо! - Бетфорд узяв до рук кубок, а потім захлебнув із нього. Решта його підтримали.

-Так, у нас є зачіпки, з чого почати? Не будемо ж ми по цій дірі ходити-бродити, поки чудовисько саме на шляху не зустрінеться? - промовив Фоллар.

-Корчмар сказав, до старости треба йти, у нього розпитувати. Корчмар цей, до слова, той ще підлабузник.

-Чого так? - запитав Реніфат.

-Та майже п'яти мені не вилизав, так хотів, щоб ми за цю справу взялися. І навіть особливу пляшку мені відкоркував... Ах так, до речі, дорогою до нього побачив блукача.

-Скитальця? І де він зараз? - сказав Кліффорд.

-Не тут... Пішов уже. Застав, як він із якимось забулдигами сперечався... Довелося стати на їхній бік, хоч із їхнього рота й смерділо горілкою, але при всьому цьому вони мені симпатизують більше, ніж цей вошивий волоцюга.

-А чого ти так на них розлютився? - промовив Реніфат.

-Довга історія... Досить знати, що я їх не люблю.

-Ага, дуже докладно...

-Ну гаразд... Давайте вип'ємо! Але перед цим я, мабуть, зніму кімнату, бо якщо ми нап'ємося, зробити це потім буде вельми проблематично.

-Ага.

Бетфорд зняв кімнату в корчмаря, потім повернувся, пили вони небагато, хоча обговорювали багато чого. Через деякий час вони всі зайшли у свою кімнату, потім зняли речі і вклалися спати. На дворі, як і раніше, стукав проливний дощ, гавкав собака. І неспроста, адже в цей момент з'явилося те саме чудовисько, яке встигло викрасти дитину... Цього навіть ніхто не помітив, зокрема й самі мисливці. Прокинувшись наступного ранку, мисливці, як і планували, висунулися в бік хати старости Гольварда. На вулиці, на той час, уже була сльота. Мисливці благополучно дійшли до будинку старости, потім постукали у двері, і їх впустили всередину.

-Хм, мисливці... Ласкаво просимо! Сідайте, гостями будете... Зараз я вам наллю.

-Хах, з чого так різко, старий? Ми ще навіть за поріг ступити не встигли, як ти нам випивку пропонуєш - промовив Бетфорд.

-Вважайте це моєю гостинністю, друзі! Знаю навіщо ви сюди з'явилися, здогадуюся.

Мисливці витрусили з себе бруд, потім сіли за стіл. Старий стрімко вийшов на склад, потім дістав звідти самовар і розмістив його на столі. Він дістав кубки і поклав їх на стіл. Після, присів за один стіл із мисливцями.

-Ух, ось це махина! - промовив Фоллар.

-Ага, пригощайтеся... - старий налив самогону в кубки. Кожен із мисливців узяв собі по одному. Потім, вони зробили по одному ковтку.

-Ух, міцний... Мушу визнати, самогон у тебе виходить неабиякий, старий, - промовив Кліффорд.

-Подякую... У мене найсмачніший самогон у всій окрузі... Щоправда, і женуть його в окрузі не особливо, але тим не менш! Ті, хто куштували, зазвичай залишалися задоволені, сповнені сил, і відчували смак до життя!

-Так, це схоже на правду... - промовив Бруддо.

-Отже, - проговорив Бетфорд, - це все, звісно, добре, але перш ніж ми добряче не напилися... Нам треба обговорити умови замовлення.

-Замовлення? Ах так... На навколишнє чудовисько значить?

-Саме. Те, що дітей краде...

-А, ну так, та ще тварюка звісно, і дітей шкода... Такі вони ладні були, але вже доводиться миритися...

-Тепер не доведеться. Ми позбудемося чудовиська, якщо ви готові сплатити нам по справедливості, звісно.

-І скільки ви попросите?

-Думаю, чотириста грисейських монет буде вдосталь.

-Нічого собі! Це ж скільки грошей... Може, знизите ціну?

-До трьохсот монет, не більше. Інакше за справу братися не варто.

-Розумію... Це все ще багато, але боюся, якщо я відмовлюся, мені потім голову відгризуть! Гротто, і його хлопці...

-Це ще хто?

-Ах, та забіяки місцеві... Кажуть, якщо не знайду того, хто зуміє з чудовиськом розправитися, то вони вже самі за нього візьмуться... Вила в руки, і бігом... Не хотілося б, щоб вони так нерозумно згинули! У Гротто ж сім'я, що вони без годувальника робитимуть.

-Повернімося до обумовленої нагороди. Питання ціни ми залагодили?

-Хм, звісно! А тепер, може, вип'ємо ще трохи?

-Хах, із задоволенням!

Усі члени загону, крім Реніфата, почали нестримно пити самогон. І тривало так майже до вечора. Усі члени загону вже були напідпитку п'яні, Реніфату довелося притримувати їх по черзі, щоб вони не звалилися просто там. Сам староста побажав їм приємної дороги, перед цим сказавши, щоб вони бралися за справу, коли їм буде завгодно. Насилу дійшовши до своєї кімнати, мисливці звалилися там, і залишилися лежати аж до самого ранку. Реніфат був єдиним із них, хто зумів встояти на ногах. Тоді він вирішив чекати, доки вони прокинуться. Настала ніч, на вулиці було тихо, собака на прив'язі теж не видавав жодних звуків. Реніфат сидів біля каміна, гріючи руки, попутно прослуховуючи хропіння Бетфорда, і дивився у вікно.

— Ну і свині... — промовив Реніфат, дивлячись на інших членів загону. Залишатися тут — не варіант... Піду хоч подихаю повітрям чи що.

Реніфат прихопив із собою меч, вдягнув на себе бригантину і вийшов на подвір’я корчми через чорний вхід. Опинившись на вулиці, під тріск цвіркунів, він став поглядати на зірки. Однак його умиротворення перервало дивне гарчання, яке лунало з однієї з далеких хат.

Реніфат вирішив подивитися, що там відбувається. Наблизившись трохи ближче, він побачив, як щось тягне у своїх застарілих руках хлопчака. Той, своєю чергою, не чинив опору, бо був приспаний закляттям.

Тоді Реніфат вирішив, не виказуючи себе, прослідувати за монстром. Через якийсь час чудовисько опинилося на навколишніх болотах, де розташувалася самотня хатина, яка, судячи з усього, належала цьому чудовиську. Воно увійшло всередину з хлопчиком у руках, потім, перебуваючи вже всередині, вмістило його на застаріле ліжко, а саме почало мішати щось у казані. Який, вочевидь, і був призначений для нещасного хлопчика.