Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

Реніфат підкрався ближче, а потім став визирати у вікно, спостерігаючи за чудовиськом. Нарешті він зумів розгледіти його ближче. Воно було високим, порослим мохом і з довгою густою бородою. Раніше Реніфат не стикався з таким чудовиськом, а тому не міг його впізнати.

Нарешті Реніфат вирішив піти на відважний крок, або, можливо, на нерозважливий — яким би його визнали багато хто. Він вирішив виманити чудовисько з хати. Підійшовши до дверей, він постукав.

Потім двері відчинилися, чудовисько почало виходити назовні. Реніфат у цей час зачаївся за прочиненими дверцятами. Нарешті чудовисько висунулося — Реніфат встромив у нього свій меч, однак той, як не дивно, цілком всмоктався в чудовисько.

Розгубившись, Реніфат почав тікати, попутно приманюючи здоровенного монстра за собою. Той неспішно йшов за ним. Однак, незважаючи на свою тягучість і повільність, у нього були всі шанси наздогнати Реніфата, бо вони, як і раніше, перебували в густих болотах — місці, яке могло б цілком поглинути Реніфата, якби той вибрав неправильну дорогу.

Однак йому вдалося вирватися — він сховався, і чудовисько пройшло повз нього. Тоді Реніфат поспішив повернутися назад до хатини, щоб визволити хлопчика.

Прибувши туди, вдершись до хати, він спішно звалив на свої плечі хлопчика і поніс із собою в напрямку села. Хлопчик, як і раніше, перебував у відключці.

Нарешті Реніфат був зовсім близько, залишалося всього нічого до села. Але, на його нещастя, він ступив не туди — і болота стали стрімко поглинати його. Він не здавався і намагався вибратися, до останнього тримаючи на своїх руках хлопчика.

Поки, врешті-решт, на горизонті не з’явилося те саме чудовисько. Перед тим як воно наблизилося, Реніфат встиг збити запах хлопчика і замаскувати його, щоб чудовисько не могло його знайти.

Чудовисько наблизилося, озирнулося, витягнуло Реніфата з трясовини, потім узяло в свої руки і понесло назад до хатини, перед цим приспавши його своєю магією.

Була північ. На те саме місце, куди чудовисько потягло Реніфата, прибув поневірянець. Виявляється, після того як його вигнали, він розбив табір неподалік.

— Схоже, чудовисько тут побувало, — проговорив собі під ніс блукач.

Потім він випадково розгледів у болотах знерухомленого хлопчика. Він наблизився до нього, оглянув і поміряв пульс.

— Ще живий... Так, малий, давай визволяти тебе звідси.

Він узяв на руки хлопчика, а потім посадив його на коня. Сів на коня і став тримати шлях у бік села.

— Невже то чудовисько перехотіло ним ласувати... — тихо промовив блукач собі під ніс. — Щось тут не так.

Блукач успішно дістався до села, потім зняв з коня хлопчика і зайшов до корчми. Увійшовши всередину, він наробив кілька брудних слідів, потім озирнувся й роздивився корчмаря, який заснув просто за стійкою.

Він наблизився до нього, тримаючи на руках хлопця. Однак, перш ніж це сталося, той прокинувся. Ледь розплющивши очі, він почав обурюватися:

— Що ти тут забув, мерзотник? На що тобі цей малий? Викрасти його хотів?

— Тихіше, корчмар. Я знайшов цього хлопчика на болотах. Очевидно, чудовисько хотіло ним поласувати.

— Ага, думаєш, я повірю? Мабуть, вкрасти його хотів, та грошей не випросив!

— До чого ж ти не кмітливий... Я не стану з тобою сперечатися. Просто візьми цього хлопчика і віддай кому потрібно. Мені ще потрібно зайнятися чудовиськом.

— Хм, ти серйозно? І хіба нічого не попросиш за це натомість?

— Мені від вас нічого не потрібно. Тільки чесності, — натякнув блукач.

— Ем, гаразд... Про хлопчика я подбаю. Стривай, ти справді на чудовисько вирішив піти?

— Так. Спробую його наздогнати, поки не пізно. Утім, ти не гнівайся, але я не стану з тобою це обговорювати. Я ж мерзотник, так? Отже, маю поводитися відповідним чином.

У відповідь на це корчмар промовчав. Потім блукач розвернувся і попрямував до виходу.

— Стій, ти це!.. — вигукнув корчмар. — Ем... Дякую!

Чудовисько в цей час якраз повернулося назад до халупи. Увійшовши в неї, воно занесло Реніфата в комору. Воно не збиралося вбивати його — поки що. Схоже, у чудовиська були на те інші плани.

Настав наступний ранок. У село почали прокрадатися перші промені сонця. Мисливці оклигали після похмілля, вмилися. І раптом виявили, що Реніфата немає.

Після деяких пошуків вони зібралися в корчмі, щоб це обговорити.

— Хлопці, ніхто з вас не бачив Реніфата? — серйозно промовив Бетфорд.

— Та ні, начебто... А що, він зник? — промовив Бруддо.

— Схоже на те... Я пройшовся селом — і за якийсь час так його й не знайшов. Можливо, відлучився в якихось справах.

— Ага, або кинув нас, — промовив Кліффорд.

— Якби він хотів нас кинути, зробив би це ще давно. Тут справа в іншому.

— Може, він до старости вирішив зазирнути? Давайте в нього запитаємо, — промовив Фоллар.

— Хм, можливо. У такому разі допивайте — і бігом на вихід. Буду чекати вас зовні.

Мисливці зібралися біля корчми, а потім разом висунулися до старости. Дійшовши до його хатини, вони постукали. Старий спокійно відчинив їм двері.

— А, панове мисливці... Чим я можу вам служити? — сонно пробурмотів староста.

— Впустиш нас?

— Так звісно, проходьте.

— Тут справа така: один із наших пропав, Реніфат його звати. Втім, ти його вже бачив. Він часом до тебе не заходив?

— Хм, та ні. А з чого раптом? У нього була до мене якась справа?

— В тому й річ, що ми не знаємо.

— Може, це чудовисько його забрало? Я чув, як сьогодні якісь крики долинали з двору.

— Хм... І куди б воно могло його забрати?

— На болота, мабуть... Там це чудовисько якраз і оселилося. Якщо хочете, я вас відведу.

— Будемо вдячні.

— Але будьте обережні... Ці болота не дарма називають густими. У них буде нескладно застрягти.

— Спробуємо не влипнути... Веди, старий.