Читати книгу - "Прокляття дому"

Немає нічого прекраснішого за пірнання з розплющеними очима. Пірнути вниз аж до ніг тата і мами, он вони біліють, вони вже наплавалися і бредуть тепер плиткою водою до берега. Немає нічого прекраснішого, ніж лоскотати їх за ноги і слухати їхні верески на догоду дитині, що приглушено звучать під водою.

Три роки дівчинка вчилася грати на фортепіано, але зараз, коли її мертве тіло зсувається в яму, люди забирають слово «фортепіано», і перекид назад на брусах, який дівчинці вдавався краще за її однокласниць, також забирають, і всі ті рухи, які робить плавець, і вихоплювання раків з води забирають, так само, як і в'язання морських вузлів, забирають усе це туди, де немає нічого, і врешті, наостанок, забирають ім'я самої дівчинки, яким її вже ніколи ніхто не покличе: Доріс.

Узимку садівник звозить відкладені ще в минулі роки поліна нагору в будинок і палить ними піч для власниці дому та її племінниці.

Він обрізає яблуні і груші. Навесні допомагає власниці дому знести вниз скрині, в які вона поскладала все цінне, щоб порятувати від росіян. Коли вона збирається виплисти човном на середину озера і там на мілині Голої гори поставити скрині у воду, він приносить весла і шарніри до весел. Коли з'являються росіяни, вони розміщують у саду зо дві сотні коней, близько 70 — на малій галявині перед самим домом, а десь 130 — на великій галявині, праворуч від дороги, що веде вниз до озера. Коні б'ють копитами землю, що саме починає відходити від морозів, і до кінця дня земля перетворюється на болото. Коні обскубують усе, що тільки можна знайти довкола їстівного: молоді листочки і квіти форзиції, пагони ялинкових зарослів та бруньки ліщини й бузку. Росіяни конфісковують увесь запас меду. На той час колорадський жук саме доповз до Радянського Союзу, рухаючись назустріч просуванню червоноармійців, і саме береться виїсти дочиста поля картоплі, що залишилися після німців.

Уночі доставили ще дванадцятьох коней. Зараз їх у саду стоїть понад дві сотні, пирхають і б'ють копитами. Молодий червоноармієць іде між конями, немов по стайні, замість даху в якій безмісячне небо. Запах тварин краще зачиняє сад від ночі, ніж це зробили б стіни чи ворота. Дерева — чорні, кущі — чорні, трава, розрита копитами, — чорна. Чорні крупи тварин, вони настільки добре знайомі хлопцеві, що він і з заплющеними очима міг би переходити від одного коня до іншого, щоб так добратися до будинку. Хлопець віддав іншим наказ ще раз прочесати навколишню місцевість, чи не залишилося десь захованих тварин. Будинок смердить калом і сечею його людей. Що багатший дім, у якому вони розквартировуються, то більше вони серуть, немов тільки в такий спосіб можна вирівняти знову те, що перекособочилося. Під'юджуючи один одного, його люди накладали купи на блискучу кам'яну долівку, сцяли на розмальовані двері, ригали за піч. Тому в цьому домі він поселився нагорі, в невеликій кімнаті з балконом. Сам він мочиться з балкона вниз і випорожнюється в сад, тільки тому, що не любить робити ці справи при інших. Злість солдатів страшенно посилилася останнім часом, відколи вони зайшли глибоко на німецьку територію — тепер вони ведуть війну вмістом власних нутрощів. Зі зростанням кількості німецьких будинків, у які вони заходили, перед ними щораз болючіше поставало питання, чому, ну чому німці не могли залишатися там, де їм нічого, ну справді нічого не бракувало для бажання нікуди звідси не йти.

Молодий червоноармієць багато у чому з того, що поробляють старші солдати, участі не бере, він тільки у бою завжди на місці. Саме тому він, хоч його шкіра ще вкрита майже дитинним пушком, уже в чині майора. Йому було п'ятнадцять, коли він пішов на війну добровольцем, після того як німці вбили його маму, тата і сестер. Першою, коли він повернувся додому з пасовища, він знайшов маленьку сестричку, їй було всього чотири рочки. Вона лежала в воді криниці, обличчям до неба. Минулої ночі він ще чув у ліжку поруч із собою її сонне посопування. З того часу він завжди був на передовій, і в якийсь момент проганяння перетворилося на загарбання, а захист батьківщини на лютування на чужині, куди він точно ніколи б зроду не потрапив. Його несла вперед якась сила, яка, немов вирваний пирій, що високо й далеко летить у повітрі, збоку від нього самого, збоку від його ще дитячого тіла, це вона спричиняла те, що він просувався все далі вперед і боровся, і брав собі, щоби все далі відсувати німців на карті, відсувати їх з їхньої країни, гнати їх через Швейцарію або Францію, або Австрію чи Італію, гнати їх усе далі вниз і вниз аж до Середземного моря або до Атлантичного океану, а потім піти за ними на глибину, все нижче й нижче, аж поки рух, і ворога, і його, не втихомирить врешті та сама тиша. Напевно, його сестричка вибігла з дому, і там надворі її схопили німці. Тата, маму і старшу сестру спалили в будинку. Долоні, груди і очі його мами спалили в будинку.

Навколо ліжка, в якому він тепер спить, стіна на метр обтягнена рожевим шовком. Під шовком ховаються великі ніші в стіні, які відкриваються ребристим ключиком, за обшивкою була постіль, на ній він уже кілька днів спить. Постіль пахне м'ятою і камфорою, м'ятою і камфорою пахне халат, який він знайшов в одній із вбудованих шаф навпроти ліжка. Ця шафа, яку з обох боків прикрашають дерев'яні колони, подібна на двері в стіні, вона відчиняється латунною клямкою, на внутрішньому боці дверей шафи висить дзеркало в людський зріст. Коли