Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі 📚 - Українською

Читати книгу - "Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі"

1 146
0
27.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нестерпно ненавиджу (кохаю)" автора Ксана Рейлі. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 51
Перейти на сторінку:
Розділ 13

— Дано!— покликав мене Влад і я повільно обернулася. 
Він підбіг до мене і якось дивно подивився. Я зовсім не знаю, що мені робити? Чи може зробити вигляд, що я нічого не бачила, але хіба ж він ідіот? Відразу зрозуміє, що я брешу. 
— Що ти тут робиш?— спитав він у мене.
— Ем...Я захотіла навідатись до тітки Каті. — розгублено відповіла я.
— Скільки ти чула?
— Я..не..
— Дано, скільки часу ти стояла під дверима?— повторив Влад.
— Достатньо, щоб зрозуміти свою вину. — щиро сказала я.— Мені правда шкода, що мати забула про тебе. 
— З нею все добре. Можеш вертатися додому. 
— Ні, Влад. Я не можу так. — сказала я і подивилася прямо йому в очі. 
— Навіть не думай зізнатися їй. — різко сказав Влад.
— Але чому?— здивувалась я.— Хіба ти не хочеш, щоб твоя мама дізналась, що ти невинний? Хіба це не те, чого ти хотів?
— Так, ти права, але зараз в неї надто важкий стан. Уяви, що буде, якщо вона дізнається, що весь цей час ненавиділа сина, який насправді був невинний!
— Але, що тоді робити? 
— Чекати. — просто відповів Влад. — Ти скажеш їй правду, але пізніше. Тоді, коли їй стане краще. 
— Ти впевнений що це правильне рішення?— спитала я.— Ти ж розумієш що прямо зараз я могла б виправдати тебе в її очах?
— Ти б ще більше заплутала ситуацію. — продовжував відмовляти мене Влад. 
—Я більше не можу так! Дозволь мені все їй розповісти.— почала благати я.
— Дано, ти нічого не розкажеш! Зрозуміла?—сердито сказав хлопець.
— Мені байдуже, що ти не хочеш цього! Я все одно це зроблю!— впевнено сказала я і попрямувала до  палати тітки Каті.
Влад побіг за мною і в один момент схопив  мене за руку вище ліктя.
— Відпусти!— закричала я і зі сльозами на очах подивилася на нього. — Я більше не можу так. Мені набридло брехати. Я не хочу, щоб через мене вона не любила тебе, розумієш? Я забрала твоє дитинство!— продовжувала кричати я. — Я забрала в тебе любов  матері!
—Послухай мене!— сказав він.— Якщо ти хочеш, щоб моя мати все-таки була поряд зі мною, то почекай трохи, будь ласка! Ти вже зруйнувала все, що могла. Я проігнорувала його останні слова і вирвала свою руку. Я швидко забігла до палати тітки Каті, а вона здивовано  подивилася на мене, ніби шукала знайомі риси.
—Даночко!— сказала вона.— Це ти? 
Я розгублено підійшла ближче і сіла біля неї.
— Тітко Катю, ви впізнали мене? спитала я.
— Дано, мені розповіли про те, що я назвала тебе Соломійкою. Не знаю, що таке було зі мною, але вибач мені, будь ласка .
— Та. нічого страшного. Я розумію, що вам було погано.
—  Якщо чесно, то я дуже вдячна тобі за те, що не розбила тоді моє серце.— сказала жінка і взяла мене за руку.
Я відчула, як на моїх очах з'явилися сльози. Ця жінка дивилася на мене з такою теплотою і любов'ю, що моє серце стиснулося  від болю. Мені страшно і соромно водночас. Я  розуміла, що забрала в неї те, чим вона найбільше дорожила.
—Дякую тобі,— знову звернулась до мене жінка,— за те, що хоч на декілька хвилин, але стала мені дочкою.
— Тітко Катю, що ви таке говорите?— звісно ви для мене не чужа людина.
— Сонечко, розумієш, після того як я втратила донечку,то вперше тоді відчула від тебе щось таке рідне, ніби це була не ти, а насправді Соломійка.
Я вже ледь стримувала свої сльози і дивно подивилася на Влада. Все ж таки напевно він був правий щодо її стану і не варто зараз розповідати їй про свою провину. Зараз вона відчуває все так, ніби я її донька. Може варто хоч якось відкупити свою вину і стати донькою для цієї  бідолашної жінки.
— Даночко,— звернулась вона до мене.— Я не прошу в тебе розуміння і не знаю, чи  ти колись зможеш мене зрозуміти, але я дуже хочу щоб час-від-часу ти була поряд зі мною.
—  Тітко Катю,— все ж таки наважилась зізнатися я.— Насправді ви не схочете мене бачити після того, що я вам розповім.
Тільки-но я зібралася з духом, щоб вимовити слово,як Влад перебив мене.
— Мамо,— звернувся він до жінки.— Насправді ми з Даною зустрічаємося. Думаю, ви тепер будете часто бачитися.
— Влад, справді?— здивувалася жінка,— А як це таке сталося? Коли?
— Тоді, коли на вечері ми зустрілись, я зрозумів, що мені Дана подобається. Ну а потім виявилося, що вона теж до мене небайдужа. От ми  і почали зустрічатися. Ми разом тільки два тижні, тож не було можливості тобі розповісти.
— Так от чому ти тоді приходила! Ти хотіла поговорити з Владом?— спитала тітка Катя.
Я подивилася на хлопця, бо навіть не знала, що відповісти. Я розуміла, що він хоче, щоб я збрехала і зіграла з ним в цю гру. Мені потрібно відмовитися, бо це буде ще одна брехня на моєму рахунку.  Але коли я  прдивилася на щасливе обличчя тільки Каті, то  зрозуміла, що мені все ж таки варто погодитися.
— Т-т-так!— розгублено відповіла я.— Саме тому я приходила. 
— Мені так шкода, що ти стала свідком тієї ситуації.— трохи засоромлено сказала тітка Катя.
— Знаю,— відповіла я,— І я все розумію. 
— Я дуже рада що ти поруч,— сказала жінка і міцніше стиснула мою руку.
Я легенько посміхнулася і подивилася на Влада. Ми сиділи деякий час біля неї, але емоції переповнювали мене і мені стало надто складно. Згодом я вирішила поїхати додому. Я повільно піднялася з ліжка і кинула останній погляд на жінку. 
— Я напевно вже піду.— звернулась я до тітки Каті.
— Добре, сонечко!— відповіла та і посміхнулась.— Дуже дякую тобі за те, що навідалась до мене.
— Я обов'язково ще до вас прийду. — сказала я. — Можете навіть не сумніватися. Я тепер завжди буду поруч.
— Я буду цьому дуже рада,— відповіла жінка.
Я обійняла її на прощання і вийшла в коридор. Влад вирішив мене провести і коли я вже вийшла надвір, то не змогла втриматися і почала сильно плакати.
— Спокійно! Все буде добре.— сказав біля мене хлопець.
— Але я не можу! Я не витримаю цієї гри. Давай розкажемо їй правду. Вона думає, що я хороша, але насправді я є причиною її страждання.— сказала я і відчула, як сльози текли по моїх щоках.
— Ти принесла їй маленьке щастя за такий довгий час.— заговорив біля мене Влад.— Я повинен дякувати тобі за те, що зараз вона відчуває себе комусь потрібною.
— Та вона завжди була потрібна тобі!
— Але вона мене не любить, розумієш!— сказав хлопець. — Вона думає що я винен і так буде краще. Нехай вона краще буде любити тебе.
— Ти не можеш так говорити! Вона твоя мати!— закричала я.
— Так,  але зараз вона хоче, щоб ти стала її донькою.
— Я не можу це зробити!— продовжувала кричати я.
Саме в цей момент, навіть не знаю чому, але мені захотілося відчути від нього підтримку. Я кинулася йому в обійми, а він від здивування завмер на місці. Я міцно охопила його своїми руками і зарилася обличчям до його грудей. Через деякий час я відчула, як його руки обійняли мене у відповідь. 
— Тшшш,— прошепотів біля мого вуха Влад і почав гладити мене своєю рукою по волоссі. 
Ми стояли так навіть не знаю скільки часу. Я відчайдушно ридала в нього на плечі, а він намагався мене заспокоїти. Потім я повільно відступила і поспішно витерла свої сльози.
— Вибач. — сказала і пішла до своєї машини.
Я навіть не розуміла за що саме просила вибачення. Напевно за всі страждання, які пережили він та його мати через мій безглуздий вчинок. 
Коли я приїхала додому, то зрозуміла, що хочу комусь виговоритися. Більше того, мені це зараз необхідно. Незважаючи на те, що повернулася я ввечері, вдома усі якраз сідали вечеряти. 
— Доброго вечора!— привіталась я і сіла за стіл. 
— Привіт, доню. — відповів тату.— Де ти була?
— Ем...ми з Євою завершували проект. Нам на наступний тиждень потрібно його здати. 
— Добре. — сказав тато з посмішкою. — Я радий, що весь свій вільний час ти віддаєш навчанню.
— Звісно. — сказала і накинула собі в тарілку салату. 
Тільки зараз я зрозуміла, що цілий день нічого не їла. Через ці нерви я скоро взагалі забуду, що таке їжа.
— То ти кажеш, що була в Єви?— спитала мама і якось дивно подивилася на мене.
— Так.— збрехала я і трохи напружилась. 
— Цікаво виходить.— сердито сказала мати.— Я сьогодні була у них, але тебе чомусь не бачила.
— А чого ти до них приходила?— схвильовано спитала я.
— Ти напевно не в курсі, але я влаштувалася до матері Єви на роботу.
— Що?— одночасно з Кірою спитали ми. 
— Так. Вона відкрила салон вечірніх та весільних суконь.
— І що ти будеш там робити?— спитала Кіра.
— Сукні шити. Але зараз ми говоримо не про це. — мама розлючено подивилася на мене.— То чому ж я тебе там не бачила.
— Просто ми робили проект в кав'ярні. Тій, що біля університету. — збрехала я, намагаючись стримати хвилювання. 
— Ох, справді?— підозріло спитала мати.
— Так.
— Любо, досить!— встав на мою сторону батько.— Дана вже доросла і не зобов'язана відчитуватися перед нами за кожен крок.
— Гаразд. — погодилась мама.
Через деякий час батько пішов в свій кабінет, щоб попрацювати, а ми з Кірою почали збирати посуд. Мама весь час спостерігала за мною і якось дивно дивилася. 
— Кіро, залиш нас!— сердито сказала жінка.
— Мамо...— сестра хотіла щось сказати, але жінка злісно подивилася на неї.— Добре.
Вона пішла до себе в кімнату, а я опинилася під сердитим поглядом матері.
— Що з тобою?— сказала вона мені.
— Зі мною все добре.
— Коли це моя донька навчилася брехати?
— Я не брешу.
— Дано, ти ж ніколи такою не була. Чи може я просто тебе не знала?
— Мамо, я кажу правду. 
— Яку правду?— вона голосно крикнула.— Про те, що ти робила проект?
— Але це насправді так було. 
— Не смій мені брехати!— сердитим тоном сказала мати. — Я знаю, що ти не була з Євою, бо вона цілий день була в салоні! Більше того, мені подзвонила Леся і сказала, що Катерина потрапила в психлікарню. А ще вона сказала, що бачила, як ти була тоді в них!
— А звідки тітка Леся про це дізналася?
— Може тому, що вона їх сусідка. То ти дійсно була в них!
— Так!— крикнула я.— Я тоді і навіть сьогодні була в неї, ясно? Мені потрібно було її підтримати!
— Для чого? Хто вона тобі?
— Вона — мати Соломійки. 
— І що з того? 
— Як що?— здивовано скрикнула я.— Та вона страждає! 
— А ти тут яким боком?— мама сердито подивилася на мене. — Яке тобі діло до її страждань?
— Ти жартуєш? Та ти ж сама пішла тоді до них на вечерю та ще й нас потягнула. 
— Я пішла, бо вона мене попросила. — просто сказала мама.— Не вистачало ще, щоб вона всім говорила, що я відмовила бідолашній жінці.
— Мамо, що з тобою? — я дивилася на неї і не могла впізнати.
— Це з тобою що?— закричала вона.— Моя донька ніколи мені не брехала! Це все через нього?
— Що? Через кого?
— Це все той Влад, правда? Що у тебе з ним?
— Мамо...
— Я спитала, що у тебе з ним?— сердито крикнула мати.
— Ми зустрічаємося! Зрозуміло?
— Що?! Ти здуріла? Та він же божевільний!
— Ми кохаємо один одного!— збрехала я і переможно подивилася на неї.— Дуже сильно!
— Ти не будеш з ним бачитися!— крізь зуби сказала мати.
— І чому це?
— Та тому що через нього померла дитина! Він — вбивця! 
— Ні. Ти сильно помиляєшся.— сказала я.
— Я забороняю тобі з ним бачитися! 
— А з чого ти взяла, що я послухаю тебе?
— Ти хоч розумієш, як він на тебе впливає? Ти раніше ніколи мені не перечила!
— Просто я раніше не знала, яка ти жорстока!
В наступний момент мама аж почервоніла від злості. Вона розлючено подивилася на мене і дала сильного ляпаса. Я боляче схопилася за щоку і відчула сльози в очах.
— Не смій через якогось хлопчиська перечити своїй матері!— крикнула вона, а я ображено подивилася на неї.
— Ти звикла, що всі навкруги повинні бути ідеальними. Але в житті так не буває. Ти зовсім мене не знаєш.— сказала я і показала на свою щоку.— А цього, я тобі ніколи не пробачу!
Я швидко розвернулася і побігла до своєї кімнати, стримуючи сльози. Це був перший раз, коли мама не тільки накричала на мене, але і вдарила...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 20 21 22 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі» жанру - 💛 Молодіжна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Нестерпно ненавиджу (кохаю), Ксана Рейлі"