Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Тиждень потому

Бас прийшов, коли стемніло.

Дух взяла звичку кожну ніч спати поруч зі мною, тому мені довелося дуже обережно сповзати з ялинкових лап, щоб не розбудити її.

— Ти ж не підкоряєшся їй? — прошепотіла я коту на вухо, обіймаючи його за могутню шию.

— Пф, — сердито пирхнув Бас.

— Можеш мене вивести з цього клятого лісу? Ти ж якось проходиш повз її стражників.

— М-м-м.

— Врятуй мене, — ткнулася я носом у густе хутро, — я не можу бути замкненою як пташка в клітці.

Кіт трохи відсторонився й глянув на мене неймовірно розумними очима, потім пригнувся та підставив спину.

Не вірячи своєму щастю, я залізла на тварину.

За своєю наївністю я думала, що ми побіжимо по землі.

Яке ж було моє здивування, коли Бас в один стрибок опинився на дереві.

Ледве не впавши, я в останню мить встигла вчепитися в холку свого рятівника.

Для звіра вагою з середнього бегемота Бас напрочуд легко та безшумно перестрибував з дерева на дерево. Не дивно, що еги не помічали його. Я сама не раз чула, як Елліяна лаяла своїх вартових за те, що вони пропускають «приблуду».

На світанку ми дісталися межі лісу.

Обидва дуже втомлені й зовсім без сил.

Я хотіла зупинити Баса, але той лише зло рикнув на мене та кинувся через вкриті снігом поля.

Як виявилося пізніше, мій кіт був набагато розумніший за мене.

Щойно ми дісталися поселення, почався буран.

Постукавши в перший-ліпший будинок, я попросилася перечекати негоду.

Мене пустили без проблем, а от коли господиня побачила Баса, який ледь протиснувся у двері, заверещала й втратила свідомість.

З печі в ту ж мить висунулися дві перелякані дитячі мордочки.

Поки я приводила господарку до тями, Бас розтягнувся прямо на підлозі перед піччю та замуркотів.

Діти миттю пострибали з печі на підлогу.

— Тьотю, а можна котика погладити? — спитала старша дівчинка, витираючи рукавом сопливий ніс.

Господиня, ледь прийшовши до тями, знову зомліла.

— Зараз дізнаємося, — прохрипіла я, укладаючи непритомну господиню на лавку. Нехай полежить поки що.

— Бас, сонечко, — почухала я кота за вушком, — тебе дітки погладити хочуть. Можна?

— Мпф, — сонно відповів Бас, підставляючи мені інше вухо.

— Можна, — серйозно подивилася я на дітей, — тільки акуратно, за вуха, хвіст і вуса не смикати. Котик дуже втомився.

Втретє господиня непритомніти не стала, хоча за серце хапалася.

Довелося щиро пообіцяти їй, що Бас абсолютно безпечний кіт, а ще подарувати обручку.

Останнє викликало невимовний блиск в очах, запевнення в «живіть хоч тиждень» і миттю накритий стіл.

Тиждень, звичайно, ми не гостювали, але три дні, доки не припинився буран, посидіти довелося.

За цей час я встигла добре познайомитися з господинею, дізнатися про місцевий побут та його особливості.

Поки сільські мужики відкопували будиночок вдови з-під снігу, ми з Басом збиралися в дорогу. Окрім їжі, складеної у дві сумки, господиня подарувала нам старе сідло, яке залишилося в неї від чоловіка.

Саме до нього ми прикрутили сумки. Щоправда, сідло довелося трохи переробити, додавши до нього додаткові ремені, щоб воно не сповзало, якщо Басу доведеться пересуватися по деревах.

Дізнавшись про прилеглі поселення, ми рушили в дорогу.

Їхати вирішили до найближчого міста Вяспл.

Шлях лежав через невеликі села вздовж Сердового кряжу. І якось так само собою мені спало на думку: а чи не спробувати мені себе в ролі ветеринара, раз до моєї сили так тягнуться тварини? Раптом вона діє на них так само, як на Дух лісу?