Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Замок графа Йогана Форнски

— Доповідай, Грегу, — чорний герцог по-господарськи розташувався за столом у кабінеті графа й перебирав звіти. Останній надійшов буквально півгодини тому, але був, як і решта, абсолютно марний.

— Слідопити повернулися, — Грег понуро втупився в підлогу перед собою.

— І? — Сандр з очікуванням дивився на чоловіка.

— Повернулися лише двоє. Навколо лісу жодних слідів. Місцеві кажуть, що десять днів тому був такий буран, що старожили на своїй пам'яті не пригадували. Три дні вирував — там не те що слідів, там хати лопатами відкопували.

— Далі, — сухо наказав герцог.

— Після обходу лісу Ронін та Тартен вирішили оглянути й сам ліс. Вичур каже, що вони пройшли вглиб метрів двісті, не більше, але їх просто щось викинуло з лісу. Вже мертвих.

— Добре, йди, — втомлено махнув герцог.

Знову все марно.

— Тут це… — почав м'ятися Грег, — Ваша Світлість, ви просили доповідати про будь-які дивацтва, — Грег замовк, ніби не знаючи, чи варто турбувати господаря по дрібницях. — Так ось, чутка пройшла, що на півдні Сердового кряжу відьма з'явилася.

— Дуже лютує? — продовжуючи думати про своє, проте для порядку уточнив герцог, відразу після цього повернувся до перегляду звітів.

— Та в тому й річ, що ні. Навпаки, тваринок лікує та й людей теж.

— То, може, вона не відьма? Мандрує собі цілителька по селах, на їжу заробляє, що тут такого? — подав голос граф,

В цей час він сидів у кріслі та намагався не привертати до себе уваги герцога.

— Ні, та безсумнівно відьма, — втомлено махнув рукою Грег, розуміючи, що тільки дарма потурбував і без того засмученого господаря. — Кажуть, на якомусь страшному звірі їздить, а у самої усі пальці у черепах.

— ЩО? — схопившись, в один голос заревіли герцог з графом.

— Ідіот! — накинувся на переляканого помічника герцог. — Зібрати людей. Швидко. Негайно виїжджаємо. Усіх на Сердів кряж.

Щойно двері за помічником зачинилися, Сандр повернувся до графа Форнскі.

— Граф, ви їдете з нами.

— Навіщо?

— Це мій наказ, і я не збираюся його обговорювати з вами. За півгодини будьте готові покинути замок. І, мабуть, прихопіть із собою того хлопця, якого леді Яніна назвала своїм слугою.

Сердів кряж

— Бас, треба щось робити з нашою зовнішністю, — я дістала яблуко та з апетитом вп'ялася зубами в соковитий бік. — Поки ми з тобою по селах бігали та мене за відьму приймали, наш вигляд був нам навіть на руку. Але якщо ми вирушимо у велике місто, то можемо викликати зайву цікавість, а вона нам ні до чого. Бас, у тебе є ідеї?

— Пф, — пирхнув кіт, продовжуючи швидко перебирати волохатими лапами по щільно втоптаному сніговому шарі дороги.

— Гаразд, доберемося до заїжджого двору, там думатимемо, як далі бути. Селянин казав, що двір невеликий і в цю пору року там рідко хто зупиняється. Так що дуже сподіваюся, що лякатися нас, крім господаря, буде нікому.

Доївши яблуко, я втупилася в білу далечінь небокраю, очікуючи розгляд нескінченно однакового засніженого ландшафту ще кілька годин.

Зі стану білої нудьги мене вивели чорні крапки на обрії дороги, які досить швидко наближалися. Незабаром стало зрозуміло, що в наш бік рухається невеликий, чоловік на чотирнадцять, загін вершників.

Не впізнати серед них чорну шубу Ведмедя було неможливо.

— Бас, ну-но зупинись, — кіт слухняно став. — Наші плани змінюються. Бачиш он то опудало в чорній шубі?

— Мт.

— Цей чоловік допоможе нам вирішити багато наших питань. Але щоб це відбулося, нам треба показати, що ми з тобою сильніші, хитріші та спритніші, ніж він. Зараз я примушу його за нами погнатися, а твоє завдання уникнути переслідування. Зможеш?

— Маф, — ліниво позіхнув кіт, але я відчула, як напружилися м'язи його спини.

До вершників лишилося метрів двадцять.

— Герцог Сандр, якою долею? — перша спитала я герцога, навмисне ліньки відкушуючи чергове яблуко.

Бідолаху аж перекосило.

— Леді Яніна, — герцог знаком наказав своїм людям зупинитися. — Прошу вас проїхати зі мною.

— Герцог, — я дзвінко засміялася, — це взагалі ви? Невже вам знайоме таке слово, як прошу? Може, ви ще якісь цікаві слова знаєте?

— Міледі, якщо ви не підкоритеся добровільно, я змушений буду застосувати силу, — терпець герцога стрімко танув.

— Ми це вже проходили, вам не здається? — засміялася я, подумки відзначаючи, що крайні вершники почали відокремлюватися від загальної групи. Сама я теж стала потихеньку розвертати Баса. — Хочете побитись об заклад? Якщо зможете мене зловити, я прийму всі ваші умови. Якщо ні, мої умови приймете ви.

— Взяти! — гаркнув герцог замість відповіді, а Бас, відразу підстрибнувши, стрілою перелетів через вершників, що оточували нас, і помчав по засніженому полю.