Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Це на рівній дорозі Бас не зміг би тягатися з породистим скакуном, на якому сидів герцог, а по глибокому снігу мій кіт рухався як добрий снігохід, та й ліс з кожним стрибком ставав дедалі ближче.

Якщо нас еги Духа лісу не змогли вистежити, куди там людським слідопитам.

За дві години ми дісталися до заїжджого двору.

Як я й очікувала, на подвір'ї стояв уже знайомий мені диліжанс герцога. А от побачити там же екіпаж графа було щонайменше несподівано.

— Леді Яніно! — кинувся мені назустріч Нік, мій славний учитель метання ножів.

— Ніку, — я зістрибнула з Баса й обняла свого друга, через що той зовсім розгубився. Увесь час забуваю, де я. — І ти тут! Де граф?

— Усередині,— Нік махнув головою на таверну, скромно ховаючи очі.

Я посміхнулася й, не давши оточенню встигнути прийти до тями, увійшла всередину будівлі.

Через дві години. Заїжджий двір

Герцог Сандр

— Ваша Світлість! — кинулися слуги до герцога, коли той в'їхав у двір.

— Геть! — загорлав він.

Герцог був не просто злий, він наче сказився.

Другий раз з власної дурості упустити джерело! Та за таке він із будь-кого живцем шкуру здер би.

Скинувши шубу, герцог ступив у півтінь порожньої таверни.

— Дякую вам, Йоган, ви дуже люб'язні, — Сандр не відразу усвідомив, що чує знайомий жіночий голос.

— Ну що ви, Яна, — засміявся граф. — Це буде честь для мого брата, прийняти в себе таку гостю.

— Що?! — остаточно втрачаючи розум, заревів герцог.

— Герцог Сандр? — проблема безсонних ночей здивовано скинула брову й повернулася до вхідних дверей. — Вже повернулися з полювання? Бачу, ви з порожніми руками. Полювання було невдалим? — дівчина в невинному жесті притиснула руки до грудей і грайливо підняла куточки брів будиночком.

— Пфе, пфе, пфе, — пролунало збоку, й Сандр, повернувшись, помітив, що прямо на столі, з величезним шматком м'яса в тарілці, розлігся той самий кіт, що так спритно втік від його вершників.

І посміхався цей кіт зовсім не по-звірячому.

— Так, любий, я теж так думаю, — леді Яніна встала з-за столу й обернулася до кота. — Але, гадаю, нам все ж таки варто поводитися як виховані люди та привітатися з герцогом, хоча він сам постійно нехтує правилами пристойності.

Яна повернулася до остовпілого Сандра та, зробивши крок назустріч, простягла руку:

— Доброго дня, Ваша Світлість, рада, що ви теж вирішили зупинитися у цьому затишному закладі.

Герцог перевів погляд на графа: той, стоячи за спиною леді, почав махати руками, намагаючись щось сказати.

— Пфе-фе-фе, — кіт вже не просто сміявся, а катався по широкому столу.

Леді Яніна застигла з протягнутою рукою, з подивом дивлячись на герцога, граф у розпачі грюкнув себе по лобі.

Нарешті, Чорний герцог, усвідомивши всю комічність ситуації, зумів впоратися з собою та, зробивши крок назустріч леді, взяв її руку й підніс до своїх губ.

Тієї ж миті його накрило вогненною хвилею, розриваючи кожну клітину тіла, жар з силою хльоснув, відключивши на мить усі почуття.

— Герцог, з вами все гаразд? — пролунало звідкись здалеку.

— Що? — Сандр спробував подумки зібратися, але вогонь, що плавив усе тіло, не дозволяв зосередитися на тому, що відбувається навколо.

— Може, ви вже відпустите мою руку?

Тільки тут герцог зрозумів, що досі стискає руку леді, а та намагається обережно висмикнути її.

Пролунав гуркіт, і, повернувшись на звук, всі побачили кота, що звалився зі столу.

— Фе-фе-фе, — почулося приглушене з підлоги.

— Перепрошую, — дерев'яним голосом промовив герцог, відпускаючи руку розгубленої дівчини.

— Сандре, з вами точно все гаразд? — герцог навіть уваги не звернув на серйозність тону та абсолютно неофіційне звернення до нього Яни. — Ви дивно виглядаєте.

— Зі мною все гаразд, міледі, — Сандр, нарешті, взяв себе в руки, — просто трохи втомився, ганяючись за вами лісом. З вашого дозволу я покину вас на кілька хвилин, мені потрібно привести себе до ладу після… полювання. Сподіваюся, ви на той час не зникнете знову.

Коротко кивнувши, герцог спішно піднявся до зайнятих ним кімнат.

— Вона Джерело, — не роздягаючись, Сандр звалився на ліжко. — Вона справді Джерело.

Він подивився на свої руки — вони злегка тремтіли, але це тремтіння було не від нервової напруги, а від сили, яка переповнювала його.

Сандр зосередився, й на його долоні миттю утворилося полум'я.

Раніше для такого потрібна була неймовірна концентрація, а зараз стихія відгукувалася на найменше бажання.

Метнувши полум'я у стіну, він за долю секунди до зіткнення загасив вогонь.