Читати книгу - "Українські традиції"

був скинутий з мосту в річку Тібр і потоплений. Переможець урочисто ввійшов у місто, де його зустрічали люди з веселими обличчями і добрими серцями, з благословінням і великою радістю. Він не похвалявся і не пишався своєю перемогою, а зразу ж приніс подяку Господові своєю молитвою до Нього. У своєму виступі перед народом він показав велику силу знамення Хреста Господнього. Після цього в місті була поставлена статуя царя з хрестом у правій руці. На ній зроблено напис: «Цей рятівний хрест, істинний свідок мужності, яким я спас і звільнив місто наше від ярма мучителя і повернув Римському сенату волю і колишню славу».

І надалі Константин і його воїни неодноразово переконувались у великій силі й допомозі Хреста. Коли вороги бачили прапор з хрестом, то зразу ж тікали. Прапор охоронявся п'ятдесятьма дужими воїнами. Сам цар розповідав, що якось один з охоронців злякавсь і, передавши прапор іншому, побіг з поля бою. Та його наздогнала стріла, пронизала йому живіт, і він помер. То була йому кара за полохливість і невіру. А той охоронець, що підхопив прапор, залишився живий. Силою хреста Константин переміг не лише одного Максентія, але і Августа Ликинія, скіфів і сарматів.

Хрест, який був у язичників знаряддям смертної кари, з часів появи і допомоги Константинові в перемогах над ворогом став знаком торжества християн над язичниками в Римській імперії.

Чесна і благодатна поява хреста вселила в Константині Великому любов до християнства. Він відмінив смертну кару на хресті. Прапори і зброю прикрасив зображенням хреста. Завжди при собі мав постійно животворящий хрест, для якого він поставив намет у таборі, де молився до Бога. До того ж, на честь животворящого хреста він вирішив побудувати храм у Єрусалимі на місці страждань і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. У виконанні благих його намірів допомагала благочестива мати його Єлена.

326 року свята рівноапостольна цариця Єлена з листом царя дісталася до Єрусалима, щоб знайти Хрест Господа нашого Ісуса Христа на Голгофі. У іудеїв був звичай закопувати знаряддя страти неподалік од місця страти.

Не тільки іудеї, а й язичники, що змінили іудеїв у ненависті до Христа і християн, докладали всіх зусиль, аби знищити Божественний пам'ятник страждань, смерті і воскресіння Христа Спасителя. В 119 році язичники за велінням Адріана, який вигнав іудеїв з Єрусалима, завалили печеру землею, замостили камінням і закрили ідольським капищем. Цариця Єлена знайшла місце страждань і смерті Христа на Голгофі і організувала розчищення його. При розкопках було знайдено три хрести і дощечку з написом: «Ісус Назарянин – Цар Іудейський». Ці ж слова, як читаємо в Євангелії, за велінням Пілата – правителя Іудеї, написані були над головою Розіп'ятого Ісуса (Іоанн. XIX, 19). Однак важко було відрізнити Хрест Господа від інших хрестів, оскільки табличка з написом лежала окремо. З цієї причини Божественне дерево Хреста Господа залишалось ще невідомим і потрібно було засвідчити з висоти. Бог не допустив, аби християни замість Хреста Господа віддавали честь хресту розбійника. Та проявилась чудодійна сила Животворящего Хреста. Сталося чудесне зцілення жінки від тяжкої хвороби і воскресіння померлого, коли поклали один з хрестів на них. Рятівний Хрест, що його тоді розшукали, знаходиться в Єрусалимі в срібному ковчезі, а частину його цариця відправила своєму синові Константину.

При відкопуванні Хреста, крім цариці Єлени, були присутні Єрусалимський патріарх і багато християн і невірних. Блаженна Єлена, патріарх, усі люди з радістю і побожною шанобою схилили свої голови перед Животворящим Хрестом, вклонились йому до землі, цілували його та співали: «Господи, помилуй!»

Таким чином, день знахідки Хреста став початком щорічного святкування Воздвижения Хреста і тих молінь, поклонінь, цілувань, які збереглись у Православній Церкві від дня Воздвижения Хреста.

З того часу стали будувати храми на честь його. Такі храми були побудовані царицею Єленою в Єрусалимі на місці знахідки Хреста і Константином Великим у Римі.

Після відкриття храму в Єрусалим з'їжджалось багато віруючих. У V ст. в числі їх була преподобна Марія Єгипетська, яка поклонилась храму Господньому. В VI ст. Григорій Великий згадує про свято Воздвижения в 14 день вересня (ст. ст.). В VII ст. св. Андрій Критський у проповіді на Воздвижения Хреста говорив: «Хрест воздвигається, і всі вірні сходяться. Хрест воздвигається, і місто торжествує, і народи святкують. Воздвигається Хрест не тому тільки, що Христос розп'ятий був на ньому, але і тому, що Хрест був знайдений і викрив безумство іудеїв. Тому ми і нині торжествуємо, що в нинішній день знайдена святиня, що цей утаєний скарб був вийнятий з землі і засяяв, як золото».

У VII ст. з празником Воздвижения Церква пов'язала спомин про другу святу подію, яка знов прославила Животворящий Хрест Господній. То було славне повернення Животворящего Хреста з Персії.

Під час царювання грецького імператора Фоки (602—510) Хозрой II, цар перський, оголосив йому війну під приводом помсти за смерть Маврикія і його дітей.

Перси перейшли Іордань, спустошили Палестину і Єрусалим, умертвили багатьох священиків і християн, спалили Єрусалимський храм Воскресіння, пограбувавши його і захопивши дерево Хреста Господа. Патріарха Захарія і чимало люду було взято в полон. Святиня перебувала 14 років у руках язичників. Знаючи силу Хреста, язичники не посміли доторкнутися до Хреста і кивота, в якому він зберігався. Син Хозроя заключив мир з Грецьким царем Іраклієм і наприкінці 628 року повернув полонених і святий Хрест.

Радуючись і дякуючи Богу за велику милість до християн – повернення святині, сам цар з патріархом і народом з прихильністю зустріли Хрест в Константинополі й звідси в 629 році передали його в Єрусалим. Дійшовши до гори Єлеонської, цар прийняв Хрест на свої плечі,