Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сповідь 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сповідь" автора Жан-Жак Руссо. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 211 212 213 ... 235
Перейти на сторінку:
його прихильність до мене, про його бажання бути мені корисним у себе на батьківщині.

Тепер треба сказати кілька слів про пана Г’юма.

Він здобув велику популярність у Франції, особливо серед енциклопедистів, своїми трактатами про торгівлю і політику, а в останній час – своєю «Історією дому Стюартів». З усіх його творів я читав лише уривки з цієї історії в перекладі абата Прево. Оскільки я не читав інших його книг, то, на підставі розповідей про Г’юма, був переконаний, що він поєднав у собі душу справжнього республіканця з англійськими парадоксами щодо розкоші. А тому вважав усю його апологію Карла I зразком неупередженості і був такої ж високої думки про його доброчесність, як і про талант. Бажання познайомитися з цією рідкісною людиною і здобути його дружбу значно вплинуло на мій намір переїхати до Англії, до чого постійно спонукала мене своїми порадами і пані де Буффлер, близька приятелька Г’юма.

Приїхавши до Швейцарії, я одержав од нього, через цю жінку, надзвичайно втішного листа, в якому він, розсипаючи похвали моєму таланту, наполегливо запрошував мене до Англії, обіцяючи скористатися всім своїм впливом і допомогою всіх своїх друзів, щоб зробити для мене приємним перебування в цій країні. Мілорд маршал, співвітчизник і друг Г’юма, потвердив мені все добре, що я про нього думав, і навіть розповів про нього один літературний анекдот, що дуже вразив як його, так і мене: Воллеса, що виступав проти Г’юма з приводу народонаселення стародавніх країн, не було, коли друкувалася його книга. Г’юм узявся переглядати коректури і спостерігати за виданням. Така поведінка була в моєму дусі. Адже і я почав з переписування, по шість су за примірник, пісеньки, складеної проти мене. Отже, у мене склалася дуже приємна думка про Г’юма, коли пані де Верделен стала гаряче розповідати про його дружню прихильність до мене і про його готовність надати мені гостинність в Англії, – саме так вона висловилась. Вона наполегливо вмовляла мене скористатися цією прихильністю і написати йому листа. Оскільки Англія мені не надто подобалась і я хотів зупинити свій вибір на ній тільки в крайньому разі, я відмовився писати і давати обіцянки, але дозволив їй робити все, що вона знайде доречним, щоб підтримати добре ставлення до мене пана Г’юма. Покидаючи Мотьє, вона переконала мене всіма своїми розповідями про цю чудову людину, що це мій друг і що сама вона ще більший його друг.

Після її від’їзду Монмоллен посилив свої підступи, і простолюд не знав стриму. Я тим часом і далі спокійно прогулювався серед улюлюкання, а любов до ботаніки, що прокинулася у мене в спілкуванні з доктором д’Івернуа, надавала нової цікавості моїм прогулянкам; я ходив околицями, збираючи рослини, і не зважав на вигуки всіх цих негідників, яких така холоднокровність дратувала ще дужче. Понад усе пригнічувала мене та обставина, що сім’ї моїх друзів чи тих, хто називав себе так, досить відкрито прилучалися до союзу переслідувачів.[220] До них належала родина д’Івернуа, не виключаючи навіть батька і брата моєї Ізабелі, Буа де ля Тур, родича моєї приятельки, у якої я жив, а також пані Жирардьє, її невістки. Цей П’єр Буа був такий обмежений, такий дурний і тримався так грубо, що, для того щоб не сердитися, я дозволив собі висміювати його. Я написав у дусі «Маленького пророка» брошурку на кілька сторінок, названу «Видіння П’єра з гори, прозваного Ясновидцем», у якій знайшов спосіб доволі вдало посміятися з чудес, що стали тоді головною причиною для мого переслідування. Дю Пейру надрукував цю абищицю в Женеві, і вона мала в країні лише досить посередній успіх: невшательці, попри свій розум, зовсім не розуміють аттичних дотепів і жартів, якщо вони хоч трохи тонкі.

Дещо ретельніше я написав інший твір, що належить до того ж часу; рукопис його можна знайти серед моїх паперів, а про сюжет потрібно тут розповісти.

У вакханалії всіх цих декретів і переслідувань особливо вирізнилися женевці, які найбільше кричали, і серед них мій друг Верн. З воістину богословською великодушністю він вибрав якраз цей час, щоб опублікувати проти мене листи, в яких стверджував, що я не християнин. Ці листи, написані в дуже самовдоволеному тоні, не стали кращими через те, що, як запевняли, до них приклав руку і натураліст Бонне, тому що цей Бонне, хоч і матеріаліст, робився надзвичайно нетерпимим правовірним, як тільки заходила мова про мене. Звичайно, я не мав особливого бажання відповідати на цей твір, але, оскільки випала нагода згадати про нього в «Листах з гори», я вставив туди досить зневажливий, короткий відгук, що розлютив Верна. Він зчинив скажений галас на всю Женеву, і д’Івернуа говорив мені, що той просто в нестямі. Через деякий час з’явився анонімний листок, написаний, здавалося, не чорнилом, а водою з Флегетона.[221] У цьому листі мене звинувачували в тому, що я викинув своїх дітей на вулицю, тягав за собою гвардійську шльондру, занапастив себе розпустою, гнию від сифілісу та в інших подібних речах. Мені неважко було здогадатися, хто автор. Читаючи цей пасквіль, я перш за все подумав про те, чого варте так зване добре ім’я і репутація, якщо можна назвати завсідником притулку насолоди людину, яка жодного разу в житті там не бувала і найбільшим недоліком якої є несміливість і соромливість, як у невинної дівчини; і якщо сміють стверджувати, що я гнию від сифілісу, тоді як я не тільки ніколи не мав подібних хвороб, але, як стверджують медики, мав таку будову, що й не міг заразитися ними. Ретельно зваживши все, я вирішив, що не зумію краще спростувати цю книжечку, як надрукувавши її в тому місті, де найдовше жив. Я послав її Дюшену, щоб він видав її без змін, але з передмовою, в якій я називав Верна і стисло пояснював суть справи. Не задовольнившись публікацією цього листка, я послав його кільком особам, зокрема принцові Луї Вюртемберзькому, який був дуже люб’язний до мене і з яким я тоді листувався. Цей принц, дю Пейру та інші, очевидно, засумнівалися, що автором пасквіля був саме Верн, і осудили мене за те, що я так легковажно назвав його. Їхні доводи змусили мене замислитись, і я написав Дюшену, щоб він знищив цей листок. Гі повідомив мене, що він його знищив, але не знаю, чи так це: я стільки разів переконувався в його брехні, і ще один випадок не здивував би мене. З того часу мене огортає така

1 ... 211 212 213 ... 235
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь"