Читати книгу - "Щит і меч"

На другий день, мабуть, після доповіді про поведінку Вайса комусь із вищих за рангом осіб, Густав сказав:

— Ви, Петере, заслужили довір'я своєю дисциплінованістю. І на цій підставі в певних виняткових випадках вам дозволяється приймати пакети або вислухувати усну інформацію. Але, повторюю, тільки в надзвичайних випадках, подібних до отакого сумного інциденту.

Виходячи з розташування, кожен мусив повідомляти Густава про те, як і з ким він провів час. Але письмового рапорту подавати не треба було. Інформація мала характер такої собі байдужої розмови рівного з рівним.

Після першого ж візиту до Шварцкопфів Вайс з гідністю, твердо й рішуче дав Густавові зрозуміти, що ні на які відомості про них нехай той і не сподівається.

— Напевне, ви дуже симпатизуєте Віллі Шварцкопфу? — іронічно промовив Густав.

— Не в тому річ, — серйозно відповів Вайс. — Коли Віллі поцікавився моїм способом життя, я відказав йому так само, як і вам.

— Ви дуже обачні!

— Так, — сказав Вайс. — Звичайно. Крім того, це моє дошкульне місце: я дуже шаную дружбу з Генріхом ІІІварцкопфом. Я йому багато чим завдячую.

— Ну що ж, — мовив повагом Густав. — Ви маєте рацію: це справді дошкульне місце. Але ця вада так мало поширена серед тих, хто у нас служить, що я ладен на неї зважати.

— Дякую, — сказав Вайс.

Не всі співробітники особливої групи офіцерів зв'язку при Вальтері Шелленбергу перебували весь час у котеджах, затулених кущами бузку. Дехто з них жив у себе дома, а сюди приїздив тільки, щоб дістати завдання. То були люди, добре відомі в берлінських колах. Всі вони належали до поважних родин і були матеріально забезпечені.

Один з них, Гуго Лемберг, син видатного берлінського адвоката, юрист за освітою і льотчик за військовою професією, привернув увагу Вайса. Цей молодик поводився дуже незалежно і висловлював різкі й рішучі думки. Одного разу він спитав Вайса:

— Ви працювали в абвері і досліджували російські справи. Скажіть, як ви гадаєте, чи допускають росіяни думку про можливість будь-яких сепаратних переговорів з Німеччиною?

— Ні, — сказав Вайс.

— А про те, що ми переможемо Росію?

— Ні, — повторив Вайс.

— Ну, а ті, хто працює з нами?

— Переважно це негідь.

— Отже, ви вважаєте, що підривна робота зсередини в Росії безперспективна?

— У нас були окремі успішні операції.

— Я зрозумів вас, — перебив Гуго. Запропонував Вайсові сигару, замислено промовив: — Звідси можна прийти до висновку: для того, щоб ми могли виграти війну на Сході, нам треба якнайскоріше та якнайуспішніше програти її на Заході. І дехто гадає, що краще піти на поступки нашим тільки воєнним противникам на Заході, ніж бути переможеними нашими воєнно-політичними ворогами на Сході.

— Я певний, що кінець кінцем переможе великий рейх, — сказав Вайс.

— Я також, — підтвердив і Гуго. — Але шляхи до перемоги бувають різні.

Якось Гуго запросив Вайса до себе. Будинок Лембергів стояв недалеко від Ванзее, в районі Далему. І тут Вайс несподівано зустрів ротмістра Герда. Однак той, побачивши Вайса, зовсім не здивувався: очевидно, він заздалегідь знав про цю зустріч.

Обідали на величезній заскленій терасі; підлога її була вистелена грубими кам'яними плитами. Розмова за обідом мала зовсім не пов'язаний з обставинами характер. Потім пішли в кабінет Гуго. Вайс побачив, що на бібліотечних полицях зібрано багато останніх видань радянської періодичної преси, і не став приховувати своє здивування.

Гуго пояснив:

— За дорученням деяких впливових осіб батько взявся зробити аналіз політико-психологічного стану радянського суспільства.

— Ваш батько володіє російською мовою? — спитав Вайс.

— Ні, але мій батько має помічників, що знають її досконало, — відповів Гуго.

— Пан Вайс теж володіє таким знанням, — нагадав Герд.

— Мені приємно переконатися не стільки в лінгвістичних знаннях мого гостя, — сказав Гуго, — скільки в його сміливих і правильних характеристиках політико-морального стану росіян. — Він обернувся до Вайса. — Це робить вам честь.

Запропонувавши Вайсові й Гердові сісти в крісла і сам сідаючи біля круглого курильного столика, Гуго спитав:

— Скажіть, як ви гадаєте, чи є різниця в мірі провинності між зрадою імперії і зрадою рейху?

— Я не юрист і, на жаль, не розуміюсь на таких тонкощах, — відповів Вайс.

— Ну гаразд, — погодився Гуго. — Ви ще матимете час обміркувати моє запитання. Але я поставив його з певною метою, щоб ви зрозуміли: рейх безсмертний, і кожен з нас, хто завдасть хоч будь-якої шкоди справі рейху, заслуговує смерті.

— Безсумнівно! — палко вигукнув Вайс.

— Чудово, — сказав Гуго. — Тепер попрошу вашої особливої уваги. Вам, можливо, доведеться зустрічати й супроводити іноземців — противників фюрера, але друзів Німеччини. Якщо вони у вашій присутності дозволять собі висловити критичні думки про фюрера, що ви робитимете?

Вайс відповів переконано:

— Якщо зустрічі з такими людьми становитимуть мій службовий обов'язок, я поводитимусь відповідно до даних мені вказівок…

Герд не витримав, перебив Вайса і з самозадоволеним тріумфуванням заявив Гуго:

— Тепер ви переконались? Я ж вам казав! У нього на диво розвинене почуття свого місця. — Обернувся до Вайса і сказав, ніби просив пробачення: — Сподіваюсь, ви не образились? Правда — наш найвищий повелитель!.. — Попросив Гуго: — Ви дозволите мені внести деякі роз'яснення? — Герд заплющив очі, склав руки на животі і почав мимрити: — Бачите, всі ми, безперечно, різною мірою обожнюємо фюрера. І велич його така безмежна й досконала, що осягнути її не дано навіть найвидатнішим представникам інших націй.

— Коротше! — нетерпляче сказав Гуго.

— Одне слово, я хочу сказати от що: безсмертя фюрера втілене в нашій великій Німецькій імперії, і турбота про її збереження є служінням фюрерові. Але Гітлер — це тільки ім'я. А фюрер — дух Німеччини. Тому, якщо особа, котру ви будете супроводити, розпитуватиме, чи зможе німецький народ в ім'я нашої великої імперії нібито й без Гітлера успішно виконати свою історичну