Читати книгу - "Щит і меч"

— Якщо мені накажуть, — сказав Вайс.

— І не забудьте охарактеризувати більшовицьку одностайність росіян так само впевнено, як ви це зробили недавно у розмові зі мною, — додав Гуго.

— Я сподіваюсь, — сказав Вайс, — що про це все буде згадано під час інструктування.

Після зустрічі з Гуго Лембергом та Гердом нічого не змінилося для Вайса. Він, як і раніше, виконував немудрі Густавові доручення. Йоганн був відносно вільний, і це дало йому змогу зв'язатися з Центром. Він докладно інформував про своє нове становище, дістав відповідні вказівки, а також дізнався, що йому доручено адалі підтримувати контакт з резидентом у Берліні.

Місцем явки було призначено салон масажу, розташований поблизу штаб-квартири Вальтера Шелленберга на Беркаєрштрасе.

Процедури в салоні призначав професор Макс Штутгоф. Він сам оглядав кожного нового пацієнта, але масирував лише обраних відвідувачів, а до найбільш високопоставлених виїздив додому в старомодному, оздобленому всередині червоним деревом «Даймлері».

Зайшовши в кабінет, Вайс побачив сивого літнього чоловіка. Його обличчя рясніло доблесними слідами дуелей. Як він згодом дізнався, цими шрамами майстерно прикрасив Штутгофа радянський хірург.

Вайс назвав пароль і, почувши відповідь, сподівався, що професор негайно вислухає інформацію і передасть інструкції. Однак Штутгоф запропонував Вайсові роздягтись і старанно обстежив його. Заповнюючи медичну картку, професор із задоволеним виглядом відзначив, що після поранення Вайса під час епізоду з танком йому справді треба пройти курс масажу. Докорив Вайсові: нехтуючи своїм здоров'ям, він довів нервову систему до неприпустимого виснаження. Виписав ліки і рекомендував відповідний режим.

— Послухайте, — нетерпляче сказав Вайс, — не треба робити з мене жертву ваших сумнівних знань.

— Чому сумнівних? — образився Штутгоф. — Я, голубе, почав практикувати ще тоді, коли ви піонерський галстук носили. І через те, що ваші батьки не раз тривожилися за стан вашого здоров'я, я дістав, як медик, безпосередню вказівку Центру щонайсерйозніше подбати про вас. І, якщо треба буде, навіть послати вас до стаціонара.

— Отакої! — розсердився Вайс.

Професор усміхнувся:

— Не забувайте, я користуюсь тут великим виливом, і мені зовсім не важко сповістити кого-небудь з людей можновладних, що ви потребуєте лікування. І вас, мов цуценя, покладуть до моєї лікарні за велінням хоч би отого ж вашого Густава. Я допоміг йому цілком поновити функціонування колінного суглоба, — він його пошкодив, напевне, під час якоїсь бандитської операції. Тож прошу виявляти до мене щонайвищу шанобливість. А тепер пройдіть, будь ласка, до касира. Заплатите відповідну суму, вас обслужать, а потім я вас вислухаю, як належить.

Після того як Вайс пройшов різні лікувальні процедури, якими славився заклад професора Штутгофа, він у приємній знемозі повернувся до знайомого вже кабінету, передав інформацію і вислухав інструкції. На прощання професор сказав:

— Не забудьте показати свій абонемент до нашого салону Густавові, а також розрекламуйте серед своїх співробітників цілющі властивості пройденого тут лікування. Зустрічатися зі мною під час кожних наших відвідин салону не обов'язково. Доцільніше буде знайти для зв'язку з вами товариша, який має більші можливості для всяких подорожей, аніж я.

Не забувайте, мій заклад дає чималий прибуток і дуже допомагає деяким моїм клієнтам. І було б зовсім небажано, коли б я через будь-які обставини не зміг так успішно і продуктивно продовжувати свою діяльність. Тому зустрічатися ми маємо дуже рідко.

А зараз слухайте уважно. Тепер у Німеччині серед людей можновладних утворилися групи, які встановили зв'язки де з ким з урядових кіл США та Англії і потай ведуть з ними переговори. Мета — укладення сепаратного миру. За це Німеччина бере на себе зобов'язання змінити вивіску Гітлера, не перестаючи добиватися здійснення його воєнно-політичних цілей на Сході, але вже з підтримкою армій союзників або принаймні з їхньою економічною допомогою. Щоб компенсувати це, Німеччина піде на ряд поступок Заходові. Кожна група має свої варіації. Проте суть у всіх одна. Словом, це не що інше як змова проти народів антифашистської коаліції.

Наш обов'язок — пред'явити незаперечні документальні докази зрадницьких дій тих, хто всупереч союзницькому зобов'язанню й волі своїх народів встряв у таємну змову із спільним нашим противником, нехтуючи договори, що їх підписали глави їхніх урядів.

Отже, єдине і найважливіше ваше завдання — добути такі документи. Тут потрібна величезна обережність, бо перший-ліпший необачний вчинок буде сигналом, що радянська розвідка діє в цьому напрямі.

А тепер щоб ви збагнули всю важливість завдання: ми вже маємо такі відомості про ці переговори, що, коли б хоч частина їх стала відома Гітлерові, він негайно наказав би стратити багатьох і багатьох найближчих своїх сподвижників, які потай від нього зв'язались із союзниками.

Можливо, будь-яка інша розвідка так і зробила б. Але ми завжди маємо перед собою вищі цілі. Ми хочемо відвернути загрозу майбутньому всього людства. Ці документи радянський уряд має пред'явити урядам наших союзників. У всякому разі, їхнім главам.

— Чи не можна все-таки хоч одну поганеньку копію показати Гітлерові?

Професор усміхнувся, посварився пальцем і додав серйозно:

— Гітлер теж намагається вести таємні дипломатичні переговори із союзниками. Але справами імперської канцелярії відають, треба гадати, інші наші товариші. Звичайно, в міру довір'я, що виявляють їм люди, близькі до фюрера.

Вайс здивовано підняв брови. Штутгоф промовив мрійно:

— Якби на майбутньому параді перемоги наші товариші могли строєм пройти Красною площею у своїх німецьких мундирах… Вони мали б, напевне, вигляд чималого підрозділу… — Професор замовк, замислився, і раптом обличчя його просвітліло. Він підвівся, став струнко, наказав пошепки: — Капітан Олександр Бєлов! З доручення командування повідомляю: за героїчну роботу в тилу ворога ви нагороджені орденом Вітчизняної війни І ступеня.

— Служу Радянському Союзу! — сказав Йоганн, виструнчившись перед професором.

Професор торкнувся долонею його грудей.

— От, — сказав він зворушено. — Приймай у серце й носи. — Обняв Йоганна, тяжко засопів, відштовхнув. — І йди собі, йди скоріше. Я тут з тобою розчулився, а