Читати книгу - "Яр"

Гауптман Франц Енґель удавав страшенно здивованого, проте мене це трохи заспокоїло: комендант переграв, перетримався в емоціях, отже, він про той лейтенантів крок знає.

Комендант натиснув кнопку й викликав чергового офіцера.

— Покличте до мене лейтенанта Газе, — сказав він.

Лейтенант прийшов не скоро, і коменданта це явно нервувало. Чи він боявся брати на себе ініціативу, чи з якихось інших, не відомих мені причин, але Франц Енґель тільки заклопотано перечитував гороскоп про неминучий крах у війні й хитав головою. Нарешті лейтенант прийшов.

— Ось пан... підпоручник (Енґель завжди з ваганням вимовляв це чуже для нього слово) приніс одну цікаву річ.

— Лейтенант дуже природно здивувався й теж попрохав перекласти. Я досить нетвердо переклав. Газе стояв і пильно слухав про кінець війни, і на його чисто виголеному обличчі закарбувався такий подив, таке щире обурення, що я почав вагатися.

— Так це фрау Ганна вам принесла? — спитав нарешті Газе.

— Ганна Базилевич.

— Коли?

— Позавчора.

— Ви були вдома?

— Так.

Газе до того швидко ставив запитання, що я ледве встигав конструювати відповіді.

— Хто був з вами при цьому?

— Моя дружина та дружина її брата.

— І вони чули про все це?

— Вони вийшли.

— І фрау Ганна сказала вам, щоб ви принесли це мені?

— Я приніс його не вам, а панові комендантові.

Я збився й зблід. Газе явно силкувався заплутати мене своїми запитаннями, і так відповідати не належало. Газе повторив майже те саме, і цим геть виказав себе:

— Вона сказала вам принести цей папірець сюди?

— Вона нічого подібного не казала.

— Ви зробили це з власної ініціативи?

— Я подумав, що це повинно зацікавити військове командування. Адже на малоосвічених людей цей гороскоп може справити найнебажаніше враження.

— А ви не думаєте, що ми подякуємо фрау Ганні за поширення подібних ворожих прокламацій?

— Я думав насамперед про користь для німецького командування.

— Вона ж була вашою коханкою.

Я знову розгубивсь, але швидко опанував себе.

— Наскільки мені відомі закони юриспруденції, пане лейтенанте, люди, які були чи є в близьких або кревних стосунках, мають право виступати свідками звинувачення.

— Ви добре обізнані з юриспруденцією, — сказав лейтенант і звернувся до коменданта: — Пане гауптман, вибачте, що так довго відбирали ваш дорогоцінний час. Ми підемо.

Він підняв руку для привітання й потяг за собою мене:

— Ходімте, пане підпоручнику!

Газе вимовляв чини вкраїнської поліції набагато впевненіше за свого начальника, і це теж викликало роздуми, у Він запросив мене до свого кабінету. Колись я вже тут бував, лейтенант, певно, теж згадав нашу першу зустріч і всміхнувся.

— Не будьмо дуже тонкосльозими, пане підпоручнику. Ми з вами займаємося не розведенням конвалій, правда ж?

Я нічого не відповів.

— Хочу перепросити вас за всі ті прикрощі, яких вам завдав, — сказав лейтенант Газе.

Він лукаво подивився на мене й пішов до шафи, звідки приніс пляшку коньяку й дві чарки.

— Французький, — сказав Газе. — Як і те вино, що ми з вами одного разу пили.

Я спробував бути незалежним і закинув німцеві:

— Тоді ви намагалися втягти мене в неприємні розмови. Тепер я розумію, нащо.

— Нащо ж?

— Ви перевіряли мене.

— Тоді — ще ні, — мовив Газе.

— А тепер?

— А тепер? — Він подав мені одну чарку й поналивав обом. — А тепер — уже ні. Вас це влаштовує?

— Цілком.

— Тоді випиймо. Прозіт!

— Прозіт, — відповів я, і ми винили. Такого коньяку мені зроду не доводилося куштувати. Власне, я взагалі ніколи не нив коньяку, тому з мимовільною повагою глянув на наклейку.

— Сподобався? — поспитав лейтенант і простяг пляшку. — «Наполеон»! Справжній «Наполеон». — Він не без жалю налив ще по одній. — Чого ви всміхнулися?

Я відповів:

— Сьогодні вже вдруге зустрічаюся з цим великим завойовником. — Я показав на наклейку, де було зображено Бонапарта в традиційній позі.

— До речі, — скосував на мене лейтенант. —. Якої ви думки про того, першого?

— З яким порівнюють фюрера?

— Так, про той гороскоп.

— Я вже вам казав, пане лейтенант. А ви якої думки про нього?

Лейтенант поставив пляшку на місце, у шафу, і здалека поглянув на мене:

— Я вже теж вам казав. Під час нашої першої з вами зустрічі. Власне, другої: в мене вдома.

— Ви просто випробовували мене тоді.

— Ні, — заперечив Газе. — Не випробовував. Просто, інколи хочеться вилити перед кимось душу.

— Ви