Читати книгу - "Пора серця. Листування"

[Нані Демус] 1-го серпня 1953.

На прощання ми зібралися разом — це останній день Інґе у Відні{203}. У сумовито-красивому, відомому тільки «посвяченим» місці ми підіймаємо келихи за наступну зустріч колись у Парижі. [Клаус Демус] Ніхто з нас про прийдешнє нічого не знає, навіть матерія, із якої воно має виникнути, залишається невідомою. Однак ми зможемо, напевно, сказати: завжди було гарно. Епізодичне Завжди, пройняте такими незбагненними місцями, як оце — зовсім далеко від Тут. Ті, хто пливуть по ріках, убачають пшенично-білі береги світу в картині ночі. — Мур тепер зовсім чорний, однак він яснітиме, коли Ти прийдеш. Келихи спорожніли, однак, вони переповняться, коли Ти прийдеш.

[Нані Демус] Щиро:

Нані — Клаус — Інґеборґ

[Нані Демус] Сердечні вітання Жизель {204} .

41 {205} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Сан Франческо ді Паола, 2.9.1953

Сан Франческо ді Паола

Каза Ельвіра Кастальді

ФОРІО д’ІШІА

(Неаполь)

Сан Франческо ді Паола, напочатку вересня

(до 12-го жовтня).

Дорогий Паулю,

чи міг би Ти якомога скоріше написати мені, якого вірша Ти хочеш помістити до антології{206}? Франкфуртське видавництво повідомляє, що віддає кілька рукописів для іншої німецької антології{207}, і я думаю, що це недобре, якщо там з’явиться раптом один із віршів, які друкуватимеш Ти. Та, звісно, я надаю Тобі право першості.

У середині жовтня я їхатиму до Німеччини{208} і, можливо, у листопаді змогла б недовго побути в Парижі{209}. Та я ще не маю повного уявлення про прийдешнє. Мені тут так добре, що не хочеться думати, що буде далі. Я живу в невеликому сільському будинку, зовсім сама, у безлюдній, красивій місцині, яку тут зовуть «обпалене море»{210}, і деколи бажаю собі ніколи більше не повертатися до «Європи».

Інґеборґ

42{211}Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, дарчий надпис у збірці віршів «Відрочений час»{212}, Рим (?), грудень 1953

Паулеві —

в обмін, щоб віднайти розраду{213}

Інґеборґ

у грудні 1953 р.

Відрочений час

Надходять суворіші дні.

Час, відрочений до відкликання

видніє на горизонті.

Невдовзі ти шнуруватимеш черевики

і заганятимеш псів до мочарних дворів.

Бо нутрощі риби

захололи на вітрі.

Скупо жевріє пломінь люпину.

Твій погляд шукає в тумані:

час, відрочений до відкликання

видніє на горизонті.

Потойбіч тоне твоя кохана в піску,

він засипає її розплетені коси,

він затуляє її вуста,

він велить їй мовчати,

для нього вона — лиш смертна,

готова прийняти розлуку

після кожних обіймів.

Не оглядайся.

Зашнуруй черевики.

Зажени псів назад.

Викинь рибу у море.

Згаси пломінь люпину!

Надходять суворіші дні.

43 {214} Інґеборґ Бахман разом з Гайміто фон Додерером та Гансом Вінтером до Пауля Целана, Відень, 7.1.1955

Поетові, якого ми втратили тут, і який утвердиться там — ми переконані в цьому! — сердечні вітання!

Гайміто фон Додерер

7.1.55

Пан фон Вінтер щойно стільки розповів мені про зустріч у Парижі! Це принесло мені надзвичайно велику радість!

Інґеборґ

Усі люди доброї волі люблять