Читати книгу - "Рід Добрянських. Генеалогія і спогади, Леонід Добрянський"

«Брешеш ти, собако!» - крикнув я.

Слідчий зараз мене відправив до камери, а Гонта залишився в кабінеті.

Викликав мене знову слідчий і каже: «Що, і тепер будеш заперечувати?» - «A чого він в очі мені не дивиться, а вимовив ці слова як автомат, провокатор паскудний?».

Слідчий відправив мене до темної камери, в якій не топилось. З «холодної» виводили мене о 24-й годині назад у десяту камеру; там я ночував, о 8-й годині знов на допит. Так тяглося два тижні. Слідчий викликав мою дружину, думав, що вона йому допоможе, і каже: «Ваш чоловік перебував у підпільній контрреволюційній терористичній організації, яка мала на меті підірвати динамітний завод, а загалом готувала реставрацію старого режиму. Я його, а заразом і вас з дітьми хочу врятувати, а він заперечує свою вину і не хоче признатись. Ви повинні на нього вплинути». - «По-перше, все це брехня, такої організації тут нема і не було, а коли б він на себе набрехав і признався в тому, чого насправді не було, то гріш йому ціна, я від нього відмовилась би». - «Бачите оцю грубу справу? Це все документальні дані на вашого чоловіка». - «Оце така груба папка на мого чоловіка? Чого ж ви його не розстріляли? На чорта вам його визнання, як ви маєте на нього стільки доказів».

Слідчий скипів, почав кричати:

«Я вас негайно заарештую! Ви більше від нього знаєте! Вартовий! Забери її з кабінету!».

Дружина вийшла з вартовим, він провів її на вулицю, а сам повернувся до кабінету.

Після цієї події мені почали давати передачі і припинили допити. Пішла хвиля заперечень у визнанні провини. Викликали прокурора. Він питає: «Вас били?» - «Ні, - кажуть ув'язнені. - Нам обіцяли, що звільнять, тому ми брехали на себе». - «Ви ж не діти», - каже прокурор.

Почали щоденно відправляти заарештованих партіями по 60-80 душ на станцію Криндачівку в вагони і до Сибіру, - це та «невелика кара», яку слідчі обіцяли тим, хто признається. За мене неначе забули, в камерах дедалі менше ставало людей, нарешті, я залишився в камері один. Просидів п'ять місяців з гаком, і 10 березня мене випустили. В грудні мою дружину з дітьми викидали на вулицю, як сім'ю контрреволюціонера, а в березні стало ясно, що я не винен і дурно постраждав. Поїхав я на Петровеньки, розшукав дітей і дружину. Заходжу до Миронюка - він теж був арештований, але трохи раніше повернувся; сім'я моя в нього, його вже назад прийняли на роботу фінансистом.

Пішов я у свій завком, питаю, як моя робота, кажуть: «Ні, роботи вам не дамо, ваш слідчий заборонив», спасибі йому!.. Як потім стало відомо, в 1937 році Миронюка знов арештували і відправили в Сибір, де він і загинув, мабуть, а я виїхав, то мене в 1937 році не зачепили. Я поїхав у Горлівку, звернувся на пошту, щоб одержати посаду начальника поштової філії. Здебільшого при філії буває квартира.

Я знов повертаюсь на пошту

У Горлівці помічником начальника контори був Клименко, який добре знав мене ще з Красного Луча. Він призначив мене тоді начальником філії в селищі Петровеньки. Я йому все розповів, як я постраждав, і став просити в нього поради. Він мені запропонував посаду начальника філії в селі Луганському; я дав згоду. Поїхав у Петровеньки, забрав дружину і дітей і 24 квітня 1934 року прийняв філію в селі Луганському. При філії була невелика кімната, затісна для моєї сім'ї. Я звернувся до сільради, і мені дали садибу з садком, берегом; хата велика, кімната з підлогою. Садок уродив, нарвали 50 відер вишень, збудували сушню і всі вишні посушили. В селі був лікар Імберг, призначений сюди ще 1900 року; в нього була велика бібліотека, журнал «Нива» за тридцять років з додатками. Ми користувались цим багатством і читали запоєм. Незручність життя в селі була та, що далеко до станції - 12 кілометрів. Став я подумувати, як перейти на інше місце роботи. Пошта підлягала Горлівці; от якось мені мій начальник запропонував перейти на роботу в Нью-Йорк (тепер Новгородське). Я поїхав, подивився. Дуже мені сподобалось там, і я дав згоду. 5 вересня 1935 року нас перевезли автомашиною в Нью-Йорк. Окремо від пошти стояв службовий будинок, де була гарна квартира з 3-х кімнат з городом, тут ми і розмістились. Хлопці пішли до десятирічки. В Нью-Йорку було «Заготзерно» і великий 5-поверховий млин. Я зразу виписав півтонни відходів по 10 коп. кілограм (бита пшениця). Розвели курей з півсотні, купили пару кабанів і почали хазяйнувати.

Містечко Нью-Йорк було засноване німцями-колоністами; його мешканці - робітники фенольного заводу і заводу сільськогосподарських машин - кохалися в садках, які були біля кожної хати.

Протікала через Нью-Йорк невеличка річка Торець, що вся заросла осокою та очеретом. В центрі містечка була залізнична станція Фенольна. Здається, згадав про всі об'єкти, які заслуговували на увагу. Нью-йоркській пошті підпорядковувалися чотири філії, штат пошти складався з 32 чоловік.

Чого я залишив Нью-Йорк

А. Клименко з Горлівки, який допоміг мені влаштуватися начальником філії села Луганського, звернувся до мене з проханням: «Є в мене брат Микита, який був директором радгоспу, партійним. З ним скоїлась біда - викинули з партії і звільнили з роботи. Я тебе прошу, візьми його до себе помічником, хоч він на пошті і не робив, та з твоєю допомогою вивчиться». Я дав згоду, приїхав до мене Микита Клименко, почав працювати, я помагав, учив, він старався, з півроку працював у згоді зі мною.

На мою біду, його відновлюють у партії. Йому вже не підходить бути моїм помічником, він починає підсиджувати мене, запобігає перед начальником контори Філіним. Я підлягав уже не Горлівці, а Дзержинську (колишня Щербинівка), мій начальник Філін вирішив Клименка поставити начальником, а мене залишити його помічником. Викликав мене до себе в кабінет і запропонував мені цю комбінацію. Я йому й кажу: «Дякую за підвищення, того і вам бажаю». Коли про все це дізнався брат Микити Клименка, що його влаштував до мене, то сказав йому: «Коли ти приймеш філію від Добрянського, ти мені не брат». Той відмовився бути наді мною начальником. Я поїхав до відділу кадрів області, розповів про все, і мені запропонували Пантелеймонівку Макіївського району. Я поїхав туди, подивився, мені сподобалась Пантелеймонівська філія, і я дав згоду. Приїхавши із Сталіно, я подав Філіну заяву про звільнення. М. Клименко від прийому філії відмовився, а я вимагаю мене звільнити. Поїхав Філін до Краматорська і привіз Єремеєва, якому я передав філію, а сам у квітні 1939 р., забравши сім'ю, на вантажній автомашині переїхав у Пантелеймонівку.