Читати книгу - "В тіні магнолій , Катерина Бахтурова"

Марина замовкла і я теж не знав, що сказати, приголомшений почутим. Я мимоволі порівняв себе з бездушним Артуром і моє серце стислося від усвідомлення, що ми все ж таки схожі. 

– Чому ти мовчиш? – запитала Марина і я пригорнув її себе. 

– Кейко була занадто доброю до того, хто був цього не вартий. 

– Вона просто любила. 

– Ні, вона не просто любила і була здатна на самопожертву. 

– Хіба це погано? 

– Ні, не погано. Але жертвувати найціннішим заради того, хто цього не оцінить, нерозумно. 

– Ти говориш, як антикризовий адміністратор. Любов і аналітика – несумісні речі. Кейко зробила це не заради того, щоб хтось оцінив чи похвалив її за такий учинок. Вона зробила це від чистого серця, тому що вміла любити. 

– Але дівчина покохала не того і наївність не давала їй цього побачити. Кохання повинно приносити щастя, а не смерть. 

 – Тут я згодна з тобою, але тільки так...народжуються легенди. 

– Ти маєш рацію – абихто в легенди не потрапляє. Але я переконаний, що казки про кохання мають закінчуватися щасливо, щоб його хотілося прагнути. Повір, не кожен може й хоче вмерти через кохання. І це правильно... Та й узагалі, у наш час так ніхто вже не кохає. 

– Кохає, проте таке кохання зустрічається дуже рідко! – не погодилася зі мною Марина. 

– Прагматизм зробив свою справу – такі історії мають досить штучний вигляд у наш час. Не думаю, що зараз можна зустріти щось подібне. 

– Я іншої думки. 

– Це я вже зрозумів... 

– Ти ж не забереш у мене останню краплю крові? Але знай – мені не шкода. 

– Не говори так. Невже ти думаєш, що я здатен на це? 

– Не здатен, – Марина поцілувала мене й продовжила. – Але… слухати про магнолії та милуватися ними – це зовсім різні речі... 

– І?.. 

– І... це значить, що як тільки вони зацвітуть, ми підемо в ботсад! До того ж я обіцяла. 

– За однієї умови. 

– Яка ще умова? – Марина штовхнула мене в бік своїм маленьким кулачком. 

– Якщо в мене буде персональний гід. 

– Тоді кращого, гіда, ніж я, тобі просто не знайти! – відповіла Марина, задихаючись від мого поцілунку.