Читати книгу - "В тіні магнолій , Катерина Бахтурова"

За кілька днів свято, а подарунки ще не готові. Я знову поїхав в той ювелірний магазин, де раніше примітив прикраси, які хотів придбати для Марини. Це були срібні сережки й кулон у вигляді півмісяця. Вони самі по собі були дуже гарні, але ще кращими їх зробили діаманти, якими їх інкрустував ювелір, на моє прохання. 

Коли питання з подарунками було вирішено, виявилося, що 31 грудня в нас ще не було ялинки. Ми про неї геть забули й дуже довго сміялися, дивуючись із того, як можна забути про ялинку напередодні Нового року. Не довго думаючи, ми відправились в найближчий супермаркет і придбали штучну ялинку, тільки не зелену, а білу, і прикрасили її червоними кульками. Потім ми разом приготували святкову вечерю і я пішов до себе, щоб перевдягнутися й дочекатися кур’єра з букетом для коханої. 

О дев’ятій вечора, як і домовились, я піднявся до Марини з подарунками й у гарному настрої. Мені відкрила двері незнайома дівчина, і лише через кілька секунд я зрозумів, що це Марина – зачіска, макіяжі вечірня сукня змінили її до невпізнаваності. Вона була неймовірно гарною, і я вирячився на неї мов дурень. Її голос привів мене до тями: 

– Що – не впізнаєш? – запитала вона, усміхаючись. 

– Мені здається, що я тебе ніколи не пізнаю. 

– У тебе буде багато часу для цього. 

 – О так! – я згадав, що за спиною тримав букет магнолій. Коли квіти опинилися перед очима Марини, вона ахнула від захвату, її очі засяяли, а руки обійняли мою шию. Я був щасливий. 

– Дякую, – прошепотіла вона на вухо й поцілувала мене в щоку. 

– Це ще не все. Звісно, моя здатність дивувати дуже відстає від твоєї майстерності в цьому питанні. 

– Магнолії серед зими – не так уже й мало. 

– Це не просто мало, а дуже мало! 

Ми зайшли до кімнати, де Марина вже накрила святковий стіл, в центрі якого вона поставила квіти, щоб мати можливість милуватися ними. 

– Тобі хтось казав, що ти найгарніша жінка на світі? 

– Ні... ти перший. Але це перебільшення... 

– Цілком можливо, але подібне легко виправити – тобі дійсно дечого не вистачає... 

– І... а... чого саме? – Марина розгублено на мене подивилася. Замість пояснень, я підвів її до дзеркала і відкривши футляр з прикрасами, допоміг їх надягнути. – Саме цього тобі і не вистачало. Тепер ти точно найгарніша жінка на світі, – я поцілував Марину в шию. 

– Дуже гарно. Однак я тобі не приготувала подарунка... 

– Твоя присутність – найкращий подарунок. 

– Ми стояли навпроти дзеркала, в якому Марина милувалася прикрасами, а я милувався нею. Потім ми сіли за стіл, відкрили шампанське, і я проголосив тост: 

– За найгарнішу жінку й найщасливішого чоловіка! 

 – Ти дійсно щасливий? 

– Так. 

– Тоді за нас! 

– За нас!

– Насправді й це ще не все, – поставивши бокал на стіл, я відкрив скриньку з каблучкою. Я опустився на  коліно перед Мариною:  

– Ти будеш моєю дружиною? – Вона на мить розгубилася, її щоки порожевіли, вуста напіввідкрилися й нарешті видихнули «так!» 

Я підхопив Марину на руки й закружляв по кімнаті. Вона кричала й відбивалася, а я все кружляв і кружляв. Ранок нового року ми зустріли в одному ліжку – почалося нове життя для мене, для неї, для нас.  

Але насправді з цього моменту почався зворотний відлік часу до того фатального моменту, коли я летітиму в прірву, і лише диво зупинить моє падіння. 

***

Того щасливого ранку я запропонував Марині переїхати до мене, але вона категорично відповіла, що згодна але... після весілля. В даному випадку я не спромігся на жодні аргументи. Як контраргумент я запропонував лиш подумати над датою весілля. Я знемагав від нетерплячки одружитися, хоча донедавна всіма силами опирався цьому. 

– Може, дочекаємося весни? – запропонувала Марина.

– Чому так довго? Я не можу стільки чекати! 

Тому, що навесні цвітуть магнолії, тому, що тепло, тому, що я люблю весну і… не хочу поспішати, – Марина буквально атакувала мене своїми численними «тому, що». 

– Ти не залишаєш мені вибору, – я занурив руку в її волосся й вдихнув його легкий аромат. 

– А ти погоджуйся! – посміхнулася вона. 

– Я і погоджуюся, навесні так навесні! Дійсно, навіщо поспішати? Треба поспішати насолоджуватися життям!