Читати книгу - "В тіні магнолій , Катерина Бахтурова"

Прийнявши рішення, я заспокоївся, хоча перспектива тривалого очікування мене зовсім не приваблювала. Однак я не міг опиратися бажанню Марини і був згоден з тим, що усе повинно бути як треба. Тим паче, потрібно дочекатися повернення мами – я був упевнений, що вона неймовірно зрадіє радісній новині і що Марина їй сподобається. Вона вже й чекати перестала, а тут таке! Але щось не давало мені спокою, але я вирішив, що це звичайне хвилювання від тієї круговерті подій, в яких я опинився. 

Перше, що ми зробили, це зайшли до весільного салону, аби обрати весільну сукню. Я відразу попередив Марину, щоб вона не дивилася на цінники – тоді з вибором не буде проблем. Кохана подивилася на мене янгольськими очима й хотіла щось сказати на знак протесту, але я відхилив всі її протести одним-єдиним аргументом: 

– Я не можу дозволити своїй майбутній дружині вивчати цінники, перш ніж щось купити. Марина погодилася, але стара звичка раз за разом брала гору – і я бачив, як її брови здіймалися вгору від здивування. 

– S’il te plaît (фр. Будь ласка), Марино! Якою мовою тобі сказати не дивитися на ці папірці?! – вигукнув я, коли вона вкотре не втрималася. 

– Я намагаюся, але мені це не так просто, як тобі здається! 

– Добре, тоді може щось приміряємо? Обери ту сукню, яка тобі найбільше подобається – ми просто приміряємо, добре? 

– Гаразд! – нарешті здалася Марина й обрала сукню, яка їй відразу припала до душі. Це була весільна сукня від Віри Вонг – красива, повітряна й вишукано-проста. 

– Чудовий вибір! – вигукнула консультантка. 

Стандартна фраза в такій ситуації. Але, коли Марина вийшла, я змушений був погодитися, що вибір дійсно чудовий. Цю сукню, здавалося, пошили саме для неї, бо в ній вона мала неперевершений вигляд. Шкода, що до весілля ще так далеко. 

– Ну що, беремо? – запитав я, і Марина, автоматично подивившись на цінник, сказала: 

– Не така вона вже й гарна. Може, іншу оберемо? 

І хоч я бачив, що обрана модель ідеально їй підходить, але дав Марині змогу приміряти ще кілька суконь. Всі їй пасували, кожна по своєму, але перша була найкраща і поки вона перевдягалася, я залишив на касі завдаток і попросив відкласти покупку, яку пообіцяв забрати через декілька днів. 

Коли ми вийшли із салону, Марина сказала: 

– Навіщо так багато платити за сукню, яку вдягнеш усього один раз? – вона була щиро здивована. 

– Ти платиш не за сукню, а за спогади, які тішитимуть тебе все життя. 

– Якщо тільки так... Це єдине виправдання цифрам на етикетці.

– Наступного разу не дивися на цінники. Не забувай, що ти тепер заможна жінка! 

– Я спробую, але нічого не обіцяю! І я не заможна жінка, а майбутня дружина заможного чоловіка! – внесла Марина важливе для неї уточнення. 

– Ніколи не думав, що ти така прискіплива! – пожартував я. Так завершився наш похід у весільний салон – головне, що сукню обрали.