Читати книгу - "Майдан. (Р)Еволюція духу"

якого через три дні «закрили», і сказали: «Ти йдеш в цій справі наступним. І тому тебе будуть «закривати». Тому ось тобі адвокат, сьогодні-завтра, будь-коли можуть забрати… Не їдь нікуди, тебе будуть шукати». Я підписав зі Смалієм договір і поїхав ввечері додому. Зранку прокинувся і подумав: «Ну нехай заарештову­ють, я поїду, бо домовився з Тетяною Чорновол і багатьма іншими людьми, і мушу дотримати слова, що ми разом їдемо в Межигір’я. Якщо я власним прикладом не доведу, що мені не страшні жодні арешти, то втрачу довіру стількох людей, які їхали за мною». І от той час, коли я дзвонив дружині і знайомим, щоб підтримували сім’ю, якщо я «сидітиму» й морально готував свою родину до найгіршого, — от цього Януковичу не пробачу ніколи. Я не пробачу їм усім нервів і сліз моєї дружини. І смерті людей ніколи не пробачу — просто в один момент ти розумієш, що не хочеш повертатися назад, а до цієї людини, яка вважає себе президентом, ти маєш особисту ненависть. Тому що ти вже стільки пережив, побачив, стільки людей навколо постраждали, це вже як синдром військових дій.

В останні дні революції у Яроша в штабі «Правого Сектора» щодня ми обговорювали подальші кроки. На 5-му поверсі Будинку профспілок ми всі гуртом розробляли наші спільні дії. І коли врешті коло довіри Майдану вийшло на сцену — і Парасюк вискочив з криком душі, то насправді там вже декілька днів були Богомолець, отець Стефаній, Мохнюк, Ярош, Лижичко, я і багато інших — і ми вирішили, що не буде прийняття жодних домовленостей з цією владою. Народні депутати з декількох опозиційних фракцій дзвонили мені перед виходом на сцену: «Не кажіть! Не робіть цього! Ми там зробили вже собі плацдарм! Ми домовились!». А я їм відповів: «Може, у вас з ним є плацдарм, ви йому тиснете руку, а ми вам даємо карт-бланш, міняєте плацдарм на карт-бланш?» Тобто Янукович домовився з декількома політиками і потиснув їм руки? Але нашої руки він не потиснув. Вважаю, що політики зробили величезну дурість, коли проголосили свою перемогу зі сцени Майдану. Та ж Юлія Володимирівна мала б вийти і сказати, що політики не заслуговують на те, щоб проголошувати перемогу. Вони надто мало для цього зробили, надто багато торгувалися, наробили величезну кількість помилок… Тому свою перемогу мають право проголошували тільки люди з Майдану.

Люди на Майдані відчули себе творцями історії. Сьогодні Україна формується як нація. Я розумію, що дуже багато людей із так званим «синдромом Майдану» були пересічними громадянами, доки не опинилися на Майдані — і з буденного кволого життя потрапили в місце, де твориться історія. Є таке: коли ти виходиш на сцену Майдану, то розумієш, що ці люди всі разом — уже змінюють країну. І якщо влада не помічає їх чи недооцінює, що ж, ми такої тупості владі не подаруємо.

Громадянське суспільство в Україні виковує Путін — він не цього хоче, але він загартовує українську націю, а реальна зовнішня загроза завжди згуртовуватиме людей. Впевнений, що це російський сценарій розігрувався на Майдані. Впевнений, що до цього причетні російські спецслужби. Я маю на увазі весь комплекс подій — від реакції на побиття дітей до захоплення Криму і провокацій на сході України. …Коли ми з автомайданівцями заходили в СБУ у справі наших бранців, затриманих в Криму, нам з колегами пояснили на рівні вищого керівництва, що тут був сервер ФСБ. І вся нібито секретна інформація не була секретною, і вони готувалися до цієї загарбницької місії довго. Путін відверто бреше світовій спільноті, я думаю, це людина без честі, без совісті, це просто імперський загарбник, так само хворий, як медведчуки і януковичі, і своєю агресією прискорює власний крах. Я впевнений, що рано чи пізно йому виллється ця «політика» у трагедію, неспівмірну з бідами Януковича. Янукович же виявився величезним сциклом. Що стало справжнім сюрпризом для його соратників і для його опонентів. Я впевнений, що така людина ніколи б не мала авторитету на нашому АвтоМайдані. Отаких, як він, серед нас не було принципово.

Братерства між українським і російським народами нема. Розповіді про наше братерство — брехня. От між Австрією і Німеччиною немає жодних братерських відносин — є нормальні. Коли хтось каже про братерські відносини, він насправді хоче, як самі росіяни і кажуть, поімєть — свого сусіда. А такі стосунки мені категорично не подобаються. Мені нафіг не потрібні братерські відносини з Росією. Кожна країна має свої інтереси і має відстоювати їх законним шляхом. Росія це робить навпаки, що визнала вся світова спільнота. А найгірше, що росіяни зневажають українську націю. І коли хтось із російських політиків чи можновладців називає українців «хохлами», я відповідаю: «Шановні, якщо ви такі поборники історичної справедливості назв, я вам хочу нагадати. Історично склалося так, що нас називали хохлами через чуби. Вас називали кацапами через бороди. Тобто: как цап, а цап російською — це козел. Так що росіяни називають нас українцями, а козли називають нас хохлами. Хто ти — козел чи росіянин — ти вибираєш сам». Я поважаю росіян і не поважаю козлів. Бо вони смердючі самовпевнені бовдури, які пишаються тим, чого нема. Росіянам треба пригадати ще одну річ, яку знаємо ми. В Росії є все — метал, золото, ліс, газ, нафта… В Японії нема нічого, крім голого каміння. Але в Японії є мізки.

Дорогі росіяни, я не хочу бути вашим братом! Не намагайтеся мене втягнути у вашу «велику» історію. Я не хочу бути причетним до чужої історії. Я хочу творити свою. От ми почали її, і ця історія не має жодного стосунку до вас. Я хочу, щоб так і було, щоб ви не пхали свого носа в те, як ми, українці, творимо свою історію. Ми її хочемо робити без вас. Впорайтесь зі своєю.

Імперські амбіції росіян засновані на неосвіченості. Росіяни не знають, хто такий Степан Бандера, але дуже його ненавидять. Я пояснюю росіянам, що Бандера і Шухевич — це наші Мінін і Пожарський: «У вас є ваші Бандера і