Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Я забігала поглядом на всі боки. Хоч би Сен поруч з'явився, чи хоч хтось із відділку. Але куди там… Мел ось теж з виду зникла.

Що ж, вибач, люба. Влаштовувати сцени з Етклонером на очах у мешканців міста у мене немає жодного бажання.

І я вчинила боягузливо і малодушно - зробила кілька кроків, ховаючись у тіні торгового лотка, де сьогодні всім охочим наливали крок, обігнула його так, щоб привертати менше уваги і швидким кроком попрямувала подалі від центральної площі.

На ходу піймала за руку рум'яного хлопця Товера, попросила передати Мелані, що я пішла. І все поясню завтра ж.

Можливо, саме ця затримка і стала фатальною.

- Світлячок, куди ж ти?! - Прилетіло мені в спину.

Мені захотілося вилаятися, але дитина… при дітях не заведено.

- Біжи, - підморгнула я хлопцеві і той насупившись, шмигнув між торговими лотками, щоб розчинитися в натовпі. І вже Теодору: - Нагулялася. Додому йду.

Відповіла я лише тому, що знала – не відчепиться. Переслідуватиме мене і знущатиметься. А в мене був надто складний день, щоб зараз ще з'ясовувати стосунки. Мимоволі глянула нагору і обімліла. Над нами кружляли сунари. Він цілувати мене зібрався? І чим тільки заманив світлих істот?

– Але ж ми навіть не поцілувалися! - З якоюсь дитячою образою протягнув Тео.

- Жах, - вдавано жахнулася я. - Але я знала, що рано чи пізно всі дізнаються, який ти насправді. Спробуй, може, пошукати пару серед самотніх жіночок похилого віку. Вони зазвичай не перебірливі.

І навіть відвернулася, щоб піти, але Етклонер наздогнав мене за два кроки, вчепився в рукав, і зашипів крізь зуби:

- А ти... сама хто? Думаєш, що ніхто не знає, хто твоя тітка? Я тобі честь роблю, що взагалі опустився до такої. Будь гарною дівчинкою. Станеш зі мною в пару на практику. Вдень – практикуватимемося в магії, а вночі…

Від перспективи все всередині здригнулося. Святкові вигуки натовпу здавалися якимсь карнавалом смерті. І захотілося розплакатися.

Та я краще здамся імперським магам, ніж хоч думку допущу одного разу.

- Пішов до демона! - вкладаючи всю ненависть і зневагу в цю фразу сказала я.

Одна маленька сунара спланувала і вчепилася йому в обличчя. Щоправда, що ця дрібниця здоровому темному магу. Відмахнувся, як від мухи, і малеча ледве встигла ухилитися, щоб не забив. Сволота! Яка ж тварюка!

І я відразу спробувала втекти. Смикнула рукою, щоб звільнитися від хватки. Але або дуже сильно смикнула, або він дуже різко відпустив. Мене наче відкинуло назад.

Я навіть заплющила очі, розуміючи, що все одно не вдасться встояти на ногах. А значить, ця наволоч ще потішатиметься над моїми барахтаньями в снігу.

Але ні. Чиїсь сильні руки підтримали мене, не дозволили впасти. А владний, трохи хрипкий чоловічий голос поцікавився:

– І що тут відбувається?