Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

Олександр сидів у парку. Він чекав на Лілію, яка раптово постала перед ним. Дівчина махала своїми розкішними віями, що були рясно нафарбовані дорогою косметикою. Остання робила їх не тільки довшими, а доволі об'ємними.

- Квітко! - встав він на ноги. - Як я радий тебе бачити!

Хлопець хотів кинутися обіймати руду, але вона відвернулася. Відійшла на два кроки від нього.

- Ти зійшов із розуму?

- Вибач, - проказав засмучено молодий лікар.- Не подумав. Просто дуже сумую за тобою.

- Я це знаю, але ти розумієш, що нам треба ховатися?

- Так...

- Ходімо. Пройдемося до річки, але тримай дистанцію.

- Гаразд, - махнув зеленоокий чорнявою головою.

Вони гуляли по вузьких стежинах. Волога від вчорашньої грози досі відчувалася у повітрі. Вона забивала ніс та одночасно парила тіло. Хотілося свіжості.

Лілія та Олександр знайшли її на безлюдному березі річки Тетерів. Ця водна артерія повільно текла, проте вітер, який танцював над нею, зносив все на своєму шляху. Руде волосся дівчини стало розлітатися у різні сторони. Це її почало неймовірно дратувати, адже вона пів години його вкладала належним чином, а тут знову хаос.

Хлопець дивився на Лілію, яка зараз йому здавалася дуже красивою. Це безладдя на голові пасувало їй. Воно робило її схожою на якусь принцесу.

- Я дуже рада, що ти прибрав того безхатька, - стала говорити дівчина, коли вони спустилися до річки. - Звісно спочатку я була зла, що ти взяв та так вчинив, але потім. Ти довів мені свою вірність. Дякую.

Олександр ловив кожне слово своєї квітки. Йому було приємно слухати, як вона висловлювала слова подяки.

- Ти знаєш, що я для тебе з неба зірку зловлю, - проказав хлопець, взявши за руку дівчину. Він боявся, що зараз вона його вдарить за таке, але руда усміхнулася та обійняла брюнета. Дівчина заглядала йому в очі, а потім своїми губами дотягнулася до його шиї, а згодом до його вуст.

Вони цілувалися. Це тривало довго. Лікар ловив неземне задоволення. Він бажав розчинитися у дівчині, але остання не дала йому це. Вона припинила давати йому кохання.

- Не можна наражати себе на небезпеку, - прошепотіла вона та відійшла.

- А може зараз поїдемо за місто? Знайдемо якийсь готель та побудемо разом?

Лілія заплющила очі та скривилася. Вона грала. Ця актриса демонструвала, що їй цього хочеться, але вона не може поїхати. Навіть вичавила дрібні сльози з очей. Вони стали котитися по щоках.

Хлопець кинувся її обіймати, але вона обернулася до нього спиною та промовила:

- На жаль, треба поки ховатися.

- Я знаю...

- Я тебе люблю.

Олександра від цих слів наче вдарило струмом. Руда дуже рідко йому таке говорила. Тому він насолоджувався щоразу, як таке чув.

- І я тебе люблю, моя квітко.

Далі Лілія витримала маленьку мовчанку, яку порушила через пів хвилини такими словами:

- Мені потрібна твоя допомога.

- Яка? - дивився на неї хлопець.

- Мені треба документ, що буде стверджувати одну річ.

- Яку?

- Вагітність.

Зеленоокий навіть не здивувався. Він настільки сильно кохав свою Лілію, що був ладен зробити все для неї.

- Добре, я зроблю, - відказав він.

- Дякую, - кинулася вона обіймати хлопця.

- Я виконаю для тебе все, бо кохаю тебе безмежно.

- І я тебе люблю, - сказала вона слова, котрі насправді були брехнею.

Лілія у цей момент думала про свій план. Їй вкрай була необхідна ця довідка. Саме вона має вгомонити свекруху та зупинити її наступ. Руда знала, що Лариса Петрівна дуже вперта жінка та почне рити на неї, тому варто було розробляти план, який би змусив її заспокоїтися.

А що робити з вагітністю, якої нема? До третього місяця нема ніяких зовнішніх ознак, а ось далі варто буде вирішувати, що робити. Лілія вже навіть розіграла своїй голові сцену, де вона від переживань через свекруху потрапляє до лікарні з викиднем. Це зі свого боку дуже сильно вдарить по Роману, який надзвичайно хотів дітей. Він тоді зненавидить власну матір та зробить все для неї.

Проте був варіант дійсно завагітніти, а потім сказати, що... Хоча такого Лілія не бажала. Вона дуже егоїстична. Їй не хотілося псувати свою фігуру задля дитини.

Тим часом Роман Кученюк сидів у лабораторії Костянтина. Цей літній чоловік із чорними очима та сивим волоссям стояв та пив міцну каву. За цей день це була шоста чашка.

- Ти якийсь засмучений, - проказав він до хлопця. - Щось сталося?

- Ні, все добре, - заперечив син Лариси Петрівни.

- Невже? Дивно. Зазвичай на цій роботі люди, які мають великі проблеми.

Роман не відповів, але Костянтину не треба було його слів.

- Я не знаю, що у тебе сталося. Проте з твого виразу видно одне - все якось не сильно добре. Але одну пораду можу дати - всі наші негаразди це фігня. Радій, що маєш руки, ноги та мирне небо над головою.