Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

Із того кривавого дня пройшло пів року. Проте він навіки закарбувався у головах героїв, які його пережили. Однак не легким був той час, що пролетів. Над усіма виними почався суд, який нарешті дав заслужені покарання.

Аліна Діденко отримала довічне ув’язнення. Прокурори довели, що вона причетна до смертей своїх колишніх чоловіків. Звісно жінка намагалася відкупитися, наймала найкращих адвокатів, але це нічого не дало. Суддя гупнув молотком, а потім її забрали зі собою правоохоронці та повезли до в'язниці.

Ще довічне отримав Дмитро Жовтенький, якому гроші також не допомогли розв'язати всі його гріхи. Адже на ньому висіло чимало лихого: вбивства, підпільні борделі та продаж наркотиків.

Він до кінця боровся за свою свободу, але це виявилося дарма. Все, що так приховувалося різко з'явилося та змусило відповідати за це.

Менший строк отримав коханець Лілії Олександр. Молодому лікарю призначили двадцять років покарання у колонії суворого режиму.

- Я свідомо вбив того безхатька, але все було заради Лілії. Звісно я зрозумів це пізніше - коли мене закинули до того підвалу... Мені прикро, що я був таким сліпим.

Саме такі слова лікар проказав до судді. Йому дійсно було погано від своїх дій, але за все треба відповідати. Рано чи пізно всім доводиться розплачуватися за свої гріхи.

Такий самий термін отримала Лілія Кученюк, яка за весь час фактично не промовила жодного слова, адже вона не могла говорити. Дівчина закрилася у собі. Тільки коли до неї на побачення прийшов Роман, то вона повернулася до реальності, яка її вбивала.

- Я рада, що ти прийшов, - сказала Лілія. - Побачити тебе неймовірне щастя.

- Це добре, що я підняв тобі настрій, але прийшов сюди не для цього.

- А для чого?

- Спочатку я хотів тобі подякувати, що ти не дала стекти Вірі кров'ю...

- Це скоріше варто дякувати богу, що Дмитро схибив, бо зазвичай він добре стріляє.

- Ліліє, не перебивай. Я зараз не маю великого бажання з тобою розмовляти, бо відчуваю неймовірну злість на тебе. Ти ці всі роки обдурювала мене, робила з мене ідіота, а я цього вперто не бачив...

- Вибач, - прошепотіла вона,  відчуваючи, як на очі набігають сльози.

- Краще мовчи, - різко промовив він.

- Так, що ти хотів мені ще сказати?

- Я розлучаюся з тобою.

Лілія опустила свої очі. Вона очікувала на це. Адже після всього, що відбулося вони ніколи не будуть разом.

- Я хочу бути з Вірою та назавжди забути ці всі роки з тобою, які приносили мені лише нещастя. Звісно тоді я гадав, що саме таким має бути життя, але ні. Мені шкода, що я зрозумів це тільки зараз, а також мою душу розриває сором перед матір'ю, яка намагалася мені донести правду про тебе, але...

- Вибач, - прошепотіла Лілія.

Роман не відповів їй. Він став та пішов геть, залишивши дівчину. Вона дивилася йому у слід та не вірила, що так все закінчилося. Коли все тільки починалося, то вона не уявляла, що опиниться саме тут.

Віра та Роман також не залишилися без покарань. Суд призначив їм умовний термін, що зі свого боку було неймовірним дивом.

Цьому раділа Лариса Петрівна, яка нарешті була спокійна за сина. Їй було приємно бачити його щасливим із тою брюнеткою, яку насправді звали Ангеліна. Однак для Трубан це не міняло нічого. Звісно минуле нової обраниці Романа не ідеальне, але ця дівчина нічого не приховувала. Попри брудні справи вона чесна. Тому білявка раділа, що у них буде весілля та вони хочуть створювати нову сім'ю.

Щодо Лілії, то жінка з нею змогла поговорити лише один раз. Це сталося також після суду.

- Мені дуже прикро за свою поведінку, - говорила їй Лілія.

- Ти стільки років їла мені печінку, що твої слова зараз нічого абсолютно не значать.

- Я знаю.

- Тому навіщо розпочала цю розмову? - запитала блондинка.

- Я хотіла просто сказати, що змінилася. Перед вами нині інша Лілія.

Лариса Петрівна усміхнулася. Нині жінка не відчувала до цієї дівчини ненависть чи ще щось. Трубан відпустила ці всі емоції, але все одно не бажала її бачити перед собою.

- Я знаю, - відказала вона рудій такі слова, що були останніми. Після цього вони вже ніколи більше не говорили.

Мати Романа сиділа у себе на кухні. Із відчиненого вікна у приміщення залітало свіже, але одночасно прохолодне березневе повітря. У руках жінка тримала чашку чаю. Вона кинула свою звичку палити та нарешті знайшла задоволення в іншому. Однак більше її тішило те, що нарешті у її житті закінчилися всі негаразди. Вона живе з коханим чоловіком, розвиває бізнес, а її син нарешті став на правильний шлях.

Хоча Лариса не шкодувала, що саме так все відбулося, адже все те, що сталося дало всім великий  урок. Саме він змінив світобачення та підштовхнув до кращого. Тому не варто бідкатися на долю. Нічого в житті так просто не відбувається. Усі події учать нас цінувати те, що у нас є, або дають змогу змінюватися. Але в яку сторону вибирає тільки сама людина…

Кінець